Strict Standards: Declaration of GLanguage::_() should be compatible with JLanguage::_($string, $jsSafe = false, $interpretBackSlashes = true) in /home/ilaw/public_html/plugins/system/langoverride/langoverride.php on line 181

Strict Standards: Declaration of GLanguage::load() should be compatible with JLanguage::load($extension = 'joomla', $basePath = JPATH_BASE, $lang = NULL, $reload = false, $default = true) in /home/ilaw/public_html/plugins/system/langoverride/langoverride.php on line 181

Strict Standards: Declaration of JCacheControllerPage::store() should be compatible with JCacheController::store($data, $id, $group = NULL) in /home/ilaw/public_html/libraries/joomla/cache/controller/page.php on line 199

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/plugins/system/langoverride/langoverride.php on line 42

Strict Standards: Non-static method JSite::getMenu() should not be called statically, assuming $this from incompatible context in /home/ilaw/public_html/plugins/system/langoverride/langoverride.php on line 77

Strict Standards: Non-static method JApplication::getMenu() should not be called statically, assuming $this from incompatible context in /home/ilaw/public_html/includes/application.php on line 539

Notice: Undefined variable: showRightColumn in /home/ilaw/public_html/templates/ilaw_2/index.php on line 3
Законодательство - iLaw

Notice: Undefined variable: offset in /home/ilaw/public_html/templates/ilaw_2/index.php on line 92
23 сентября 2017

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/plugins/content/jw_allvideos/jw_allvideos.php on line 42

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/plugins/content/jw_allvideos/jw_allvideos.php on line 43
Погода в Киеве:
Курс валют НБУ: 1$ = 24,95 UAH

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/modules/mod_icemegamenu/helper.php on line 272

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/modules/mod_icemegamenu/helper.php on line 109

Strict Standards: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, non-static method modIceMegamenuHelper::buildXML() should not be called statically in /home/ilaw/public_html/libraries/joomla/cache/controller/callback.php on line 159

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/modules/mod_icemegamenu/libs/menucore.php on line 72

Strict Standards: Non-static method JSite::getMenu() should not be called statically in /home/ilaw/public_html/modules/mod_icemegamenu/helper.php on line 46

Strict Standards: Non-static method JApplication::getMenu() should not be called statically in /home/ilaw/public_html/includes/application.php on line 539

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/modules/mod_icemegamenu/helper.php on line 46

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/modules/mod_icemegamenu/helper.php on line 67

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/modules/mod_icemegamenu/libs/menucore.php on line 277

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/modules/mod_icemegamenu/libs/menucore.php on line 277

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/modules/mod_icemegamenu/libs/menucore.php on line 277

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/modules/mod_icemegamenu/libs/menucore.php on line 277

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/modules/mod_icemegamenu/libs/menucore.php on line 277

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/modules/mod_icemegamenu/libs/menucore.php on line 277

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/modules/mod_icemegamenu/libs/menucore.php on line 277

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/modules/mod_icemegamenu/libs/menucore.php on line 277

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/modules/mod_icemegamenu/libs/menucore.php on line 277

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/modules/mod_icemegamenu/libs/menucore.php on line 277

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/modules/mod_icemegamenu/libs/menucore.php on line 277

Strict Standards: Non-static method JSite::getMenu() should not be called statically, assuming $this from incompatible context in /home/ilaw/public_html/modules/mod_icemegamenu/helper.php on line 119

Strict Standards: Non-static method JApplication::getMenu() should not be called statically, assuming $this from incompatible context in /home/ilaw/public_html/includes/application.php on line 539

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/modules/mod_icemegamenu/helper.php on line 119

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/plugins/content/jw_allvideos/jw_allvideos.php on line 42

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/plugins/content/jw_allvideos/jw_allvideos.php on line 43

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/plugins/content/jw_allvideos/jw_allvideos.php on line 42

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/plugins/content/jw_allvideos/jw_allvideos.php on line 43

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/plugins/content/jw_allvideos/jw_allvideos.php on line 42

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/plugins/content/jw_allvideos/jw_allvideos.php on line 43

Будапештська конвенція про договір перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами

БУДАПЕШТСЬКА КОНВЕНЦІЯ

про договір перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами (КПВВ)

{Конвенцію ратифіковано Законом № 1229-VII від 17.04.2014}

Офіційний переклад

Держави - учасниці цієї Конвенції,

беручи до уваги рекомендації, що містяться в Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, стосовно погодження правових режимів в інтересах розвитку перевезень державами - членами Центральної комісії судноплавства по Рейну та Дунайської Комісії в співробітництві з Європейською економічною комісією Організації Об'єднаних Націй;

усвідомлюючи необхідність і бажаність установлення за допомогою загальної угоди деяких одноманітних правил, що стосуються договору перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами,

вирішили укласти із цією метою Конвенцію та домовилися про таке:

Глава I

Загальні положення

Стаття 1

Визначення

У цій Конвенції:

1)"договір перевезення" означає будь-який договір, незалежно від його кваліфікації, відповідно до якого перевізник за сплату фрахту зобов'язується перевезти вантаж внутрішніми водними шляхами;

2)"перевізник" означає будь-яку особу, якою або від імені якої з вантажовідправником укладено договір перевезення;

3)"фактичний перевізник" означає будь-яку особу, іншу, ніж службовець або агент перевізника, якій перевізник доручив здійснення перевезення або частини цього перевезення;

4)"вантажовідправник" означає будь-яку особу, якою або від імені або від особи якої укладений договір перевезення з перевізником;

5)"вантажоодержувач" означає особу, що має повноваження на одержання вантажу;

6)"транспортний документ" означає документ, що підтверджує договір перевезення вантажу й прийом або навантаження вантажу на судно перевізником, складений у вигляді коносамента або накладної, або у вигляді будь-якого іншого використовуваного в комерційній практиці документа;

7)термін "вантаж" не охоплює суден, що буксируються чи штовхаються, і не включає багажу й транспортних засобів пасажирів; коли товари об'єднані в контейнері, на піддоні або на подібному пристосуванні для транспортування або коли вони впаковані, термін "вантаж" включає таке пристосування для транспортування або впакування, якщо вони надані вантажовідправником;

8)поняття "письмова форма" охоплює положення, якщо тільки заінтересовані особи не домовилися про інше, при якому інформація передається за допомогою електронного, оптичного чи будь-якого іншого аналогічного засобу зв'язку, зокрема телеграфу, телефаксу, телексу, електронної пошти або електронного обміну даними (ЕОД), але не обмежуючись ними, за умови, що ця інформація доступна для подальшого використання як вихідна інформація;

9)"законодавство держави, застосовне відповідно до цієї Конвенції", означає чинні в цій державі правові норми, інші ніж її правила, що належать до міжнародного приватного права.

Стаття 2

Сфера застосування

1.Ця Конвенція застосовується до будь-якого договору перевезення, відповідно до якого порт навантаження або місце приймання вантажу і порт розвантаження або порт здачі вантажу розташовані у двох різних державах, з яких принаймні одна є державою - учасницею цієї Конвенції. Якщо договір передбачає можливість вибору між кількома портами розвантаження або місцями здачі, то таким портом або місцем здачі є порт розвантаження або здачі, в якому фактично був зданий вантаж.

2.Якщо предметом договору перевезення внутрішніми водними шляхами є перевезення вантажу без перевантаження, як внутрішніми водними шляхами, так і шляхами, на які поширюється режим морського перевезення, ця Конвенція також застосовується до цього договору при дотриманні умов, передбачених у пункті 1, за винятком тих випадків, коли

a)відповідно до застосовного морського законодавства був складений морський коносамент, або коли

b)відстань, що треба буде пройти шляхами, на які поширюється режим морського перевезення, є довшою.

3.Ця Конвенція застосовується незалежно від національної приналежності, місця реєстрації, порту приписки судна або того факту, чи є воно судном морського плавання або внутрішнього плавання, і незалежно від національної приналежності, доміциля, місцезнаходження або місця перебування перевізника, вантажовідправника або вантажоодержувача.

Глава II

Права та обов'язки сторін договору

Стаття 3

Прийом, перевезення та здача вантажу

1.Перевізник зобов'язаний перевезти вантаж у належні строки й здати його в місці здачі вантажоодержувачу в тому самому стані, в якому вантаж ним був одержаний.

2.У разі відсутності домовленості про інше, приймання вантажу та його здача здійснюються на борту судна.

3.Перевізник визначає, яке судно він буде використовувати. Він зобов'язаний до й на початку рейса виявити належну дбайливість, для того, щоб забезпечити, з огляду на характер вантажу, який підлягає перевезенню, здатність судна прийняти вантаж, його придатність для плавання, оснащеність й укомплектованість екіпажем, як це приписано чинними правилами, а також наявність на ньому національних і міжнародних дозволів, необхідних для перевезення відповідного вантажу.

4.Якщо обумовлено, що перевезення повинно здійснюватися на визначеному судні або типі судна, перевізник може вантажити або перевантажувати вантаж цілком або частково на інше судно або інший тип судна без згоди вантажовідправника лише в таких випадках:

a)з настанням таких обставин, як низький рівень води, зіткнення чи будь-які інші перешкоди, що впливають на судноплавство, які неможливо було передбачати в момент укладення договору і які для здійснення договору перевезення вимагають навантаження або перевантаження вантажу, і якщо перевізник не може одержати протягом розумного періоду часу вказівки від вантажовідправника, або

b)коли це відповідає звичаям порту, в якому знаходиться судно.

5.За умови дотримання вантажовідправником своїх зобов'язань перевізник повинен забезпечити, щоб навантаження, укладка та кріплення вантажу не впливали на безпеку судна.

6.Перевізник має право перевозити вантажі на палубі або у відкритих трюмах лише в тому разі, якщо це було обумовлено з вантажовідправником або відповідає звичаям цієї галузі торгівлі, або вимагається чинними приписами.

Стаття 4

Фактичний перевізник

1.Договір, що відповідає визначенню, зазначеному в пункті 1 статті 1, й укладений між перевізником і фактичним перевізником, є договором перевезення в розумінні цієї Конвенції. Для цілей такого договору всі положення цієї Конвенції, що стосуються вантажовідправника, застосовуються до перевізника, а положення, що стосуються перевізника, застосовуються до фактичного перевізника.

2.У тих випадках, коли перевізник доручив здійснення перевезення або його частини фактичному перевізнику, навіть якщо це припустимо за умовами договору перевезення, перевізник, однак, залишається відповідальним за все перевезення відповідно до положень цієї Конвенції. Усі положення цієї Конвенції, що регулюють відповідальність перевізника, застосовуються також до відповідальності фактичного перевізника стосовно здійснюваного ним перевезення.

3.Перевізник у всіх випадках інформує вантажовідправника, якщо він доручає здійснення перевезення або його частини фактичному перевізнику.

4.Будь-яка угода з вантажовідправником або вантажоодержувачем, що розширює відповідальність перевізника відповідно до положень цієї Конвенції, поширюється на фактичного перевізника тільки в обсязі, на який він дав явно виражену згоду в письмовій формі. Фактичний перевізник може посилатися на будь-які заперечення, що можуть бути висунуті перевізником на підставі договору перевезення.

5.У тих випадках і тією мірою, якою перевізник і фактичний перевізник несуть відповідальність, їхня відповідальність є солідарною. Ніщо в цій статті не зменшує права регресної вимоги у відносинах між ними.

Стаття 5

Строк здачі

Перевізник повинен здати вантаж у строк, обумовлений у договорі перевезення, або, якщо цей строк не було обумовлено, у строк, який було б розумно вимагати від дбайливого перевізника з урахуванням обставин рейса та безперешкодного судноплавства.

Стаття 6

Обов'язки вантажовідправника

1.Вантажовідправник повинен сплатити суми, належні на підставі договору перевезення.

2.Вантажовідправник зобов'язаний до передачі вантажу перевізнику подати йому в письмовій формі такі дані про вантаж, який підлягає перевезенню:

a)розміри, кількість місць або вагу й питомий навантажувальний об'єм вантажу;

b)маркування, необхідне для ідентифікації вантажу;

c)характер, особливості й властивості вантажу;

d)указівки, що стосуються митного або адміністративного режиму, застосовного до вантажу;

e)інші необхідні відомості, що зазначаються в транспортному документі.

Крім того, вантажовідправник повинен передати перевізнику, під час передачі вантажу, усі необхідні супровідні документи.

3.Вантажовідправник повинен, якщо цього вимагає характер вантажу, з урахуванням погоджених транспортних операцій, запакувати вантаж таким чином, щоб запобігти його втраті або пошкодженню з моменту його прийняття перевізником і до здачі та виключити можливість заподіяння ним шкоди судну або іншому вантажу. Крім того, вантажовідправник повинен з урахуванням обумовленого перевезення передбачити належне маркування відповідно до застосовних міжнародних або національних приписів, або, у разі відсутності таких приписів, відповідно до загальноприйнятих у внутрішньому судноплавстві правил і звичаїв.

4.За умови дотримання перевізником своїх зобов'язань вантажовідправник повинен навантажити, укласти й закріпити вантаж відповідно до практики судноплавства на внутрішніх водних шляхах, якщо в договорі перевезення не зазначено іншого.

Стаття 7

Небезпечний і такий, що забруднює навколишнє середовище, вантаж

1.У разі перевезення небезпечного або такого, що забруднює навколишнє середовище, вантажу вантажовідправник повинен до передачі вантажу й на додаток до відомостей, передбачених у пункті 2 статті 6, чітко інформувати перевізника в письмовій формі про небезпечні властивості вантажу й притаманні йому ризики забруднення, а також про запобіжні заходи, яких потрібно вжити.

2.Якщо для перевезення небезпечного або такого, що забруднює навколишнє середовище, вантажу потрібний дозвіл, то вантажовідправник передає необхідні документи не пізніше, ніж у момент передачі вантажу.

3.Якщо продовження перевезення, розвантаження або здача небезпечного або такого, що забруднює навколишнє середовище, вантажу не можливі через відсутність адміністративного дозволу, витрати, зумовлені поверненням вантажу до порту навантаження або до найближчого місця, де він може бути вивантажений і зданий або знищений, покладаються на вантажовідправника.

4.За наявності безпосередньої небезпеки для життя, майна або навколишнього середовища перевізник має право вивантажити або знешкодити вантаж, або, якщо цей захід відповідає ступеню небезпеки, яку становить вантаж, знищити його, навіть якщо до прийняття вантажу перевізник був поінформований або яким-небудь іншим чином дізнався про небезпечний характер або забруднювальні характеристики цього вантажу.

5.Перевізник може вимагати відшкодування збитків, якщо він має право вживати заходів, передбачених вище в пункті 3 або 4.

Стаття 8

Відповідальність вантажовідправника

1.Вантажовідправник, навіть якщо жодна помилка не може бути поставлена йому за провину, несе відповідальність за збитки й витрати, які має перевізник або фактичний перевізник через те, що:

a)відомості або інформація, передбачена в пункті 2 статті 6 або в пункті 1 статті 7, відсутня, є не точною або не повною;

b)небезпечний або такий, що забруднює навколишнє середовище, вантаж не було замарковано або позначено відповідно до застосовних міжнародних чи національних приписів або, у разі відсутності таких приписів, відповідно до загальноприйнятих у внутрішньому судноплавстві правил і звичаїв;

c)необхідні супровідні документи відсутні, є не точними або не повними.

Перевізник не може посилатися на відповідальність вантажовідправника, якщо встановлено, що це провина самого перевізника, його агентів або службовців. Це саме правило застосовується до фактичного перевізника.

2.Вантажовідправник відповідає за дії чи бездіяльність осіб, яких він наймає для вирішення завдань і виконання зобов'язань, передбачених у статтях 6 і 7, як за свої дії чи бездіяльність, якщо ці особи діють у межах своїх службових обов'язків.

Стаття 9

Розірвання договору перевезення перевізником

1.Перевізник може розірвати договір перевезення, якщо вантажовідправник не виконав своїх зобов'язань, передбачених у пункті 2 статті 6 або в пунктах 1 й 2 статті 7.

2.Якщо перевізник використовує своє право на розірвання договору, він може вивантажити вантаж за рахунок вантажовідправника та претендувати на виплату таких сум:

a)однієї третини обумовленого фрахту; або

b)на додаток до витрат за простій компенсацію, що дорівнює сумі вартості додаткових витрат і втрат, а також у разі, коли рейс уже почався, фрахт пропорційно фактично пройденій відстані.

Стаття 10

Здача вантажів

1.Незважаючи на обов'язок вантажовідправника відповідно до пункту 1 статті 6, вантажоодержувач, який після прибуття вантажу в місце здачі вимагає його здачі, несе відповідальність згідно з договором перевезення за сплату фрахту й інших зборів, пов'язаних з вантажем, а також за участь у покритті збитків по загальній аварії. У разі відсутності транспортного документа або якщо він не був наданий, вантажоодержувач несе відповідальність за сплату фрахту, обумовленого з вантажовідправником, якщо його розмір відповідає ринковій ставці.

2.Надання вантажу в розпорядження вантажоодержувача згідно з договором перевезення або звичаєм цієї галузі торгівлі або відповідно до адміністративних правил, застосовними в порту вивантаження, розглядається як здача. Обов'язкова передача вантажу властям або третій стороні також розглядається як здача.

Глава III

Транспортні документи

Стаття 11

Характер і зміст

1.Перевізник видає для кожного перевезення вантажу, що регулюється цією Конвенцією, транспортний документ; він повинен видати коносамент тільки на прохання вантажовідправника і якщо це було обумовлено до навантаження вантажу або до його прийняття до перевезення. Відсутність транспортного документа або його неповне оформлення не впливає на дійсність договору перевезення.

2.Оригінал транспортного документа підписується перевізником або капітаном судна чи особою, уповноваженою перевізником. Перевізник може зажадати, щоб вантажовідправник скріпив підписом оригінал або копію документа. Підпис може бути проставлений від руки, у вигляді факсимільної печатки, пробитий або проштемпельований, проставлений у вигляді символів або нанесений за допомогою будь-якого іншого механічного чи електронного засобу, якщо це не забороняється законодавством держави, де видається транспортний документ.

3.Транспортний документ посвідчує, за відсутності доказів протилежного, висновок і зміст договору перевезення, а також прийняття вантажу до перевезення перевізником. Зокрема, він є основою для презумпції, що вантаж прийнято до перевезення в стані, описаному в транспортному документі.

4.У тому разі, коли транспортним документом є коносамент, він один визначає відносини між перевізником і вантажоодержувачем. Умови договору перевезення як і раніше визначають відносини між перевізником і вантажовідправником.

5.Транспортний документ, крім свого найменування, містить такі дані:

a)найменування, доміциль, місцезнаходження або місце перебування перевізника й вантажовідправника;

b)найменування вантажоодержувача;

c)назву або номер судна, якщо вантаж навантажено на борт, або зазначення в транспортному документі, що вантаж був прийнятий перевізником, але ще не навантажений на борт судна;

d)порт навантаження або місце приймання вантажу та порт вивантаження або місце здачі;

e)звичайне найменування типу вантажу й характер його упаковки та, у разі небезпечного або такого, що забруднює навколишнє середовище, вантажу, його позначення відповідно до чинних приписів або, у разі відсутності такого позначення, його загальне найменування;

f)розміри, кількість місць або вагу, а також ідентифікаційне маркування вантажу, прийнятого на борт або прийнятого до перевезення;

g)у відповідних випадках зазначення того, що вантаж повинен або може перевозитися на палубі або у відкритих трюмах;

h)погоджені положення, що стосуються фрахту;

i)у разі накладної - точне зазначення того, чи є вона оригіналом або копією; у разі коносамента - кількість примірників оригіналу;

j)місце й дату видачі.

Відсутність одного або кількох даних, що містяться в цьому пункті, не впливає на юридичний характер транспортного документа за змістом пункту 6 статті 1 цієї Конвенції.

Стаття 12

Застереження в транспортних документах

1.Перевізник має право вносити до транспортного документа застереження стосовно:

a)розмірів, кількості місць або ваги вантажу, якщо він має підстави підозрювати, що зазначені вантажовідправником відомості не точні, або якщо відсутні достатні засоби для перевірки цих відомостей, зокрема в тому разі, коли цей вантаж не було перелічено, обміряно або зважено в його присутності, або коли без конкретної домовленості про це розміри або вага були визначені на підставі даних судна;

b)ідентифікаційного маркування, яке не є чітким і таким, що не стирається, яке наноситься на сам вантаж, або, у разі тари, на ємності або упаковку;

c)зовнішнього стану вантажу.

2.У тому разі, якщо перевізник не зазначає зовнішнього стану вантажу або не вносить застережень із цього приводу, вважається, що він зазначив у транспортному документі, що зовнішній стан вантажу задовільний.

3.У тому разі, коли згідно з даними, що містяться в транспортному документі, вантаж було поміщено в контейнер або в трюми судна, опломбовані іншими особами, ніж перевізник, його службовці або агенти, і якщо ні контейнер, ні пломби не пошкоджено й не порушено, коли вантаж досягнув порту розвантаження або місця здачі, вважається, що втрата вантажу або шкода не мали місця в ході перевезення.

Стаття 13

Коносамент

1.Оригінали коносамента є цінними паперами, що видаються на ім'я вантажоодержувача, ордерними або на пред'явника.

2.У місці здачі вантаж здається лише після передачі першого з пред'явлених оригіналів коносамента; згодом здача вантажу не може бути витребувана проти передачі інших оригіналів.

3.У тому разі, коли вантаж знаходиться в розпорядженні перевізника, передача коносамента особі, уповноваженій відповідно до коносамента одержати вантаж, тягне ті самі наслідки, що й передача вантажу в тому, що стосується прав на одержання вантажу.

4.У тому разі, коли коносамент було передано третій стороні, зокрема вантажоодержувачу, що діяла сумлінно, покладаючись на опис вантажу, що міститься в коносаменті, доведення протилежного стосовно презумпції, передбаченої в пункті 3 статті 11 й у пункті 2 статті 12, не допускається.

Глава IV

Право розпорядження вантажем

Стаття 14

Власник права розпорядження

1.Вантажовідправник має право розпоряджатися вантажем; зокрема, він може зажадати, щоб перевізник припинив перевезення вантажу, щоб він змінив місце здачі або здав вантаж не тому одержувачу, якого зазначено в транспортному документі.

2.Вантажовідправник втрачає надане йому право розпоряджатися вантажем з того моменту, коли вантажоодержувач після прибуття вантажу до передбаченого місця доставки, зажадав здати вантаж, і:

a)у разі перевезення за накладною - з моменту передачі вантажоодержувачу оригіналу;

b)у разі перевезення за коносаментом - з моменту передачі вантажовідправником усіх наявних у нього оригіналів іншій особі.

3.За допомогою внесення відповідного запису до накладної вантажовідправник може в момент видачі останньої відмовитися від свого права розпорядження на користь вантажоодержувача.

Стаття 15

Умови здійснення права розпорядження

Вантажовідправник або, у випадках, передбачених у пунктах 2 й 3 статті 14, вантажоодержувач для здійснення свого права розпорядження повинен:

a)у разі, коли було видано коносамент, надати всі оригінали коносаментів до прибуття вантажу до передбаченого місця здачі;

b)у разі, коли було видано інший транспортний документ, крім коносамента, надати цей документ, який повинен містити нові вказівки для перевізника;

c)відшкодувати перевізнику всі витрати й збитки, зазнані у зв'язку з виконанням вказівок;

d)у разі вивантаження вантажу до прибуття до передбаченого місця здачі сплатити повну суму обумовленого фрахту, якщо в договорі перевезення не було обумовлене інше.

Глава V

Відповідальність перевізника

Стаття 16

Відповідальність за шкоду

1.Перевізник несе відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті втрати або ушкодження вантажу, що відбулися після його прийняття до перевезення до його здачі, або в результаті перевищення строку здачі, якщо він не доведе, що шкода зумовлена обставинами, яких дбайливий перевізник не міг уникнути, та наслідкам, яким він не міг запобігти.

2.Відповідальність перевізника за шкоду, заподіяну в результаті втрати або ушкодження вантажу протягом часу до навантаження вантажу на судно або після того, коли вантаж було вивантажено із судна, визначається відповідно до законодавства держави, застосовного до договору перевезення.

Стаття 17

Службовці та агенти

1.Перевізник відповідає за дії та бездіяльність своїх службовців та агентів, яких він використовує під час виконання договору перевезення, у настільки, наскільки й за власні дії та бездіяльність, якщо ці особи діють у межах своїх службових обов'язків.

2.У тому разі, коли перевезення здійснюється фактичним перевізником відповідно до статті 4, перевізник також відповідає за дії та бездіяльність фактичного перевізника, його службовців та агентів, які діють у межах своїх службових обов'язків.

3.У тому разі, коли пред'явлено позов службовцям та агентам перевізника або фактичного перевізника, ці особи, довівши, що вони діяли в межах своїх службових обов'язків, мають право посилатися на такі саме звільнення від відповідальності й на ті самі межі відповідальності, на які може посилатися перевізник або фактичний перевізник на підставі цієї Конвенції.

4.Лоцман, якого призначає компетентний орган і якого не можна вільно обрати, не вважається службовцем або агентом у розумінні пункту 1.

Стаття 18

Особливі випадки звільнення від відповідальності

1.Перевізник і фактичний перевізник звільняються від відповідальності, якщо втрата, ушкодження або затримка є результатом однієї з перерахованих нижче обставин або ризиків:

a)дії чи бездіяльності вантажовідправника, вантажоодержувача або особи, уповноваженої розпоряджатися вантажем;

b)переміщення, навантаження, укладення або вивантаження вантажу вантажовідправником або вантажоодержувачем або третіми особами, які діють з доручення вантажовідправника або вантажоодержувача;

c)перевезення вантажу на палубі або у відкритих трюмах, якщо це було обумовлено з вантажовідправником або відповідає звичаям цієї галузі торгівлі, або вимагається чинними приписами;

d)характеру визначених видів вантажу, з яким пов'язані цілковита або часткова втрата або ушкодження, зокрема від поломки, іржі, внутрішнього псування, усихання, витоку, природного зменшення під час транспортування (за об'ємом або за вагою) або від впливу паразитів чи гризунів;

e)відсутності або дефектів упаковки, коли вантаж через свій характер піддається втраті або ушкодженню за відсутності упаковки або наявності в ній дефектів;

f)недостатнього або неточного ідентифікаційного маркування вантажу;

g)проведення операцій або спроби проведення операцій з рятування життя або майна на внутрішніх водних шляхах;

h)перевезення живих тварин, крім тих випадків, коли перевізником не були вжиті відповідні заходи або не були дотримані інструкції, погоджені в договорі перевезення.

2.Якщо, з урахуванням фактичних обставин, шкоди було завдано в результаті однієї або кількох обставин або ризиків, перерахованих у пункті 1 цієї статті, вважається, що ця шкода був зумовлена такою обставиною або ризиком. Ця презумпція втрачає силу, якщо постраждала сторона доведе, що завдана шкода не є або не є виключно результатом однієї з обставин або одного з ризиків, перерахованих у пункті 1 цієї статті.

Стаття 19

Сума відшкодування

1.У тому разі, коли перевізник несе відповідальність за цілковиту втрату вантажу, сума відшкодування, яка має бути ним сплачена, дорівнює вартості вантажу в місці й у день його здачі відповідно до договору перевезення. Здача вантажу невповноваженій особі розглядається як його втрата.

2.У разі часткової втрати або ушкодження вантажу перевізник несе відповідальність лише у тому розмірі, наскільки вартість вантажу знизилася.

3.Вартість вантажу визначається відповідно до його вартості на біржі, а за її відсутності - залежно від ринкової ціни, а в разі відсутності й того, й іншого - відповідно до звичайної вартості вантажу того самого характеру та якості в місці здачі.

4.У разі, коли вантаж уже через свій характер піддається зменшенню під час транспортування, перевізник, незалежно від тривалості перевезення, несе відповідальність лише за ту частку зменшення, яка перевищує природне зменшення (за об'ємом або вагою), обумовлене сторонами договору перевезення, або, за відсутності такої домовленості, приписану правилами й практикою, що є чинними в місці призначення.

5.Положення цієї статті не зачіпають права перевізника на одержання фрахту, передбаченого договором перевезення, або, у разі відсутності конкретної угоди із цього питання, застосовними національними правилами або практикою.

Стаття 20

Максимальні межі відповідальності

1.За умови дотримання статті 21 та пункту 4 цієї статті й незважаючи на жодні позови, подані проти перевізника, він ні в якому разі не несе відповідальності в сумі, що перевищує 666,67 розрахункових одиниць на кожне вантажне місце або іншої одиниці відвантаження або двох розрахункових одиниць за кожний кілограм зазначеної в транспортному документі ваги втраченого або ушкодженого вантажу залежно від того, яка сума більше. Якщо вантажним місцем або іншою одиницею відвантаження є контейнер і якщо в транспортному документі не зазначено кількості вантажних місць або одиниць відвантаження як упакованих у контейнері, сума 666,67 розрахункових одиниць замінюється сумою 1500 розрахункових одиниць за контейнер, що не містить вантажу, і, додатково, сумою 25 000 розрахункових одиниць за вантажі, які було поміщено в контейнер.

2.Коли для об'єднання вантажу використовується контейнер, піддон або подібне пристосування для транспортування, як вантажне місце або інша одиниця відвантаження розглядається будь-яке вантажне місце або одиниця відвантаження, зазначені в транспортному документі як такі, що знаходяться в або на цьому пристосуванні для транспортування. За зазначеним винятком, вантаж, що знаходиться в або на цьому пристосуванні для транспортування, розглядається як одна одиниця відвантаження. У тих випадках, коли втрачено або ушкоджено саме пристосування для транспортування, це пристосування, якщо воно не є власністю перевізника й не надане їм, розглядається як окрема одиниця відвантаження.

3.У разі шкоди, викликаної затримкою здачі вантажу, перевізник несе відповідальність лише в розмірі, що не перевищує розміру фрахту. Однак загальна сума відшкодування, що належить на підставі пункту 1 та першого речення цього пункту, не може перевищувати граничного розміру, що застосовується на підставі пункту 1 в разі цілковитої втрати вантажу, стосовно якого виникла така відповідальність.

4.Максимальні межі відповідальності, передбачені в пункті 1, не застосовуються:

a)якщо характер і вища вартість такого вантажу або пристосування для транспортування були прямо зазначені в транспортному документі й перевізник не заперечив цих даних, або

b)якщо сторони чітко обумовили вищі максимальні межі відповідальності.

5.Загальна сума, що може бути стягнена з перевізника, фактичного перевізника та їхніх службовців й агентів за завдання однієї й тієї самої шкоди, не повинна в сукупності перевищувати меж відповідальності, передбачених цією статтею.

Стаття 21

Втрата права на обмеження відповідальності

1.Перевізник або фактичний перевізник не може посилатися на звільнення від відповідальності і її межі, передбачені в цій Конвенції або в договорі перевезення, якщо доведено, що шкоди заподіяно в результаті його дії чи бездіяльності, здійснених навмисно або через грубу необережність.

2.Так само службовці й агенти, що діють за дорученням перевізника або фактичного перевізника, не можуть посилатися на звільнення від відповідальності і її межі, передбачені в цій Конвенції або в договорі перевезення, якщо доведено, що вони завдали шкоди в зазначений у пункті 1 спосіб.

Стаття 22

Застосування положень про звільнення від відповідальності й межі відповідальності

Передбачені в цій Конвенції або в договорі перевезення звільнення від відповідальності і її межі застосовні при будь-якому позові з приводу втрати, ушкодження або затримки здачі вантажу, на який поширюється договір перевезення, незалежно від того, чи ґрунтується цей позов на деліктній або договірній відповідальності, або на іншій правовій підставі.

Глава VI

Претензійний строк

Стаття 23

Повідомлення про шкоду

1.Беззастережне прийняття вантажу вантажоодержувачем є, якщо не доведено інше, доказом здачі перевізником вантажу в тому стані й у тій кількості, в яких він йому був переданий для перевезення.

2.Перевізник і вантажоодержувач можуть зажадати проведення перевірки стану й кількості вантажу в момент його здачі в присутності обох сторін.

3.Якщо втрата або ушкодження вантажу є очевидними, то будь-яке застереження вантажоодержувача повинно бути заявлене в письмовій формі із зазначенням загального характеру ушкодження не пізніше моменту здачі вантажу, якщо його не було зроблено раніше, під час проведення спільного огляду сторонами.

4.Якщо втрата або ушкодження вантажу не є очевидними, то будь-яке застереження вантажоодержувача повинно бути заявлене в письмовій формі із зазначенням загального характеру ушкодження не пізніше, ніж через сім календарних днів з моменту здачі, причому потерпіла сторона в цьому разі повинна довести, що ушкодження було нанесено тоді, коли цей вантаж знаходився в розпорядженні перевізника.

5.Ніяка компенсація не належить за шкоду, викликану затримкою здачі вантажу, якщо вантажоодержувач не доведе, що перевізнику було зроблено повідомлення про затримку протягом 21 календарного дня з моменту здачі вантажу й що це повідомлення дійшло до перевізника.

Стаття 24

Позовна давність

1.Будь-які позови, пов'язані з договором, положення якого регулюються цією Конвенцією, обмежуються строком позовної давності в один рік починаючи з того дня, коли вантаж був зданий або повинен був бути зданий вантажоодержувачу. День, з якого починає обчислюватися позовна давність, до цього строку не включається.

2.Особа, якій було пред'явлено позов, може в будь-який момент протягом строку позовної давності продовжити цей строк шляхом відповідної заяви, зробленої в письмовій формі потерпілому. Цей строк може бути знову продовжений за допомогою однієї або кількох інших заяв.

3.Призупинення й переривання перебігу строку позовної давності регулюються законодавством держави, що застосовується до договору перевезення. Пред'явлення вимоги під час розгляду процедури розгляду з метою застосування права на обмеження відповідальності стосовно всіх вимог, що випливають з події, яка спричинила шкоду, перериває позовну давність.

4.Позов про відшкодування може бути пред'явлений будь-якою особою, визнаною відповідальною на підставі цієї Конвенції, навіть після закінчення строку позовної давності, передбаченого в пунктах 1 й 2 цієї статті, якщо цей процес починається протягом 90 днів починаючи з дня, коли особа, що висуває вимогу, його врегулювала або коли їй у встановленому порядку було вручено повістку про порушення проти неї розгляду, або в межах тривалішого строку, передбаченого законодавством держави, в якій проводиться розгляд.

5.Право на подання позову після спливу строку позовної давності не може бути використане у формі зустрічного позову або заліку вимоги.

Глава VII

Межі свободи укладення та визначення умов договору

Стаття 25

Застереження, що визнаються недійсними

1.Будь-яке положення договору, що передбачає виключення, обмеження або, за умови дотримання положень пункту 4 статті 20, посилення в розумінні цієї Конвенції відповідальності перевізника, фактичного перевізника або їхніх службовців чи агентів, переміщення тягаря доведення або скорочення строку пред'явлення претензії або обмежень, передбачених у статтях 23 і 24, визнається недійсним. Визнається також недійсним застереження, що передбачає передачу на користь перевізника прав страхування вантажу.

2.Незалежно від положень пункту 1 цієї статті й без шкоди для статті 21 правомірними положеннями договору є ті, які передбачають, що перевізник або фактичний перевізник не несе відповідальності за шкоду, завдану:

a)дією чи бездіяльністю капітана, лоцмана чи будь-якої іншої особи, що обслуговує судно, штовхач або буксир, здійсненою в ході плавання або під час формування чи розформування складу, що штовхається чи буксирується, за умови, що перевізник виконав зобов'язання стосовно укомплектування екіпажа, передбачене в пункті 3 статті 3 цієї Конвенції, якщо тільки ця дія чи бездіяльність не були здійснені з наміром завдати шкоди або через грубу необережність;

b)пожежею або вибухом на борту судна, якщо не можна довести, що пожежа або вибух є результатом помилки власне перевізника або фактичного перевізника, або їхніх службовців й агентів, або дефектів судна;

c)у результаті дефектів його судна або взятого в найм чи зафрахтованого судна, які були до початку рейса, якщо він доведе, що ці дефекти не могли бути виявлені до початку рейса, незважаючи на виявлену належну дбайливість.

Глава VIII

Додаткові положення

Стаття 26

Загальна аварія

Ця Конвенція не перешкоджає застосуванню положень договору перевезення або внутрішнього законодавства, які стосуються розподілу збитків по загальній аварії.

Стаття 27

Інші застосовні положення та ядерна шкода

1.Ця Конвенція жодним чином не зачіпає прав й обов'язків перевізника, передбачених міжнародними конвенціями або положеннями внутрішнього законодавства з питань обмеження відповідальності власників річкових або морських суден.

2.Перевізник звільняється від відповідальності, що накладається на нього на підставі цієї Конвенції, якщо шкода була заподіяна ядерним інцидентом, зокрема якщо оператор ядерної установки або інша вповноважена особа несе відповідальність за цю шкоду на підставі законодавства держави, що регулює відповідальність у галузі ядерної енергії.

Стаття 28

Розрахункова одиниця

Розрахункова одиниця, що згадується в статті 20 цієї Конвенції, є одиницею спеціального права запозичення, як вона визначена Міжнародним валютним фондом. Суми, зазначені в статті 20, переводяться в національну валюту держави відповідно до вартості цієї валюти на дату судового рішення або на дату, обумовлену сторонами. Вартість національної валюти Договірної держави в одиницях спеціальних прав запозичення обчислюється відповідно до методу визначення вартості, застосовуваним Міжнародним валютним фондом, станом на відповідну дату для його власних операцій і розрахунків.

Стаття 29

Додаткові національні положення

1.За відсутності належних положень у цій Конвенції договір перевезення регулюється законодавством держави, вибраної за згодою сторін.

2.За відсутності угоди застосовується законодавство держави, з якою договір перевезення пов'язаний найтісніше.

3.Передбачається, що договір перевезення, найтісніше пов'язаний з державою, в якій знаходилось основне підприємство перевізника на момент укладення договору, якщо в цій державі знаходиться також порт навантаження або місце приймання вантажу, або порт розвантаження, або місце здачі, або основне підприємство перевізника. Якщо в перевізника немає підприємства на суші і він укладає договір перевезення на борту судна, передбачається, що договір найтісніше пов'язаний з державою, в якій це судно зареєстровано або під прапором якої воно плаває, якщо в цій державі знаходиться також порт навантаження або місце приймання вантажу, або порт розвантаження, або місце здачі, або основне підприємство вантажовідправника.

4.Законодавство держави, в якій знаходиться вантаж, застосовується для реальної гарантії вимог перевізника, згаданих у пункті 1 статті 10.

Глава IX

Заява, що стосується сфери застосування

Стаття 30

Перевезення з використанням визначених водних шляхів

1.Кожна держава може в момент підписання цієї Конвенції, ратифікації, прийняття, затвердження або приєднання, заявити, що вона не буде застосовувати цієї Конвенції до договорів, що стосуються перевезення з використанням розташованих на її території визначених водних шляхів, до яких міжнародні правила судноплавства не застосовуються і які не пов'язують міжнародних водних шляхів. Однак така заява не може поширюватися на всі основні водні шляхи цієї держави.

2.У тому разі, якщо метою договору перевезення внутрішніми водними шляхами є перевезення вантажів без перевантаження як на водних шляхах, не згаданих у заяві, зазначеній у пункті 1 цієї статті, так і на водних шляхах, згаданих у цій заяві, ця Конвенція також застосовується до цього договору, за винятком тих випадків, коли відстань перевезення останніми із зазначених водних шляхів є більшою.

3.Якщо зроблено заяву відповідно до пункту 1, будь-яка інша Договірна держава може заявити, що вона також не буде застосовувати положень цієї Конвенції стосовно договорів, згаданих у цій заяві. Заява, зроблена відповідно до цього пункту, буде застосовуватися з моменту набрання чинності цією Конвенцією для держави, що зробила заяву відповідно до пункту 1, однак не раніше, ніж ця Конвенція набере чинності для держави, яка зробили заяву відповідно до цього пункту.

4.Заяви, передбачені в пунктах 1 й 3 цієї статті, можуть бути в будь-який момент цілком або частково відкликані за допомогою відповідного повідомлення депозитарію із зазначенням дати припинення дії застереження. Відкликання таких заяв не поширюється на вже укладені договори.

Стаття 31

Національні перевезення або безоплатні перевезення

Кожна держава в момент підписання цієї Конвенції, її ратифікації, прийняття, затвердження або приєднання до неї, чи в будь-який подальший момент може заявити, що вона буде також застосовувати положення цієї Конвенції:

a)до договорів перевезення, згідно з якими порт навантаження або місце приймання вантажу й порт розвантаження або місце здачі розташовані на її території;

b)незалежно від положень пункту 1 статті 1 - також до перевезень на безоплатній основі.

Стаття 32

Регіональні положення, що стосуються відповідальності

1.Кожна держава в момент підписання цієї Конвенції, її ратифікації, прийняття, затвердження або приєднання до неї, чи в будь-який інший подальший момент може заявити, що під час перевезення вантажу між портами навантаження або місцями приймання вантажу й портами розвантаження або місцями здачі, коли обидва вони знаходяться на її території або коли одне із цих місць знаходиться на її території, а інше - на території держави, яка зробила таку саму заяву, перевізник не несе відповідальності за шкоду, заподіяну дією чи бездіяльністю капітана, лоцмана чи будь-якої іншої особи, що обслуговує судно, штовхача або буксира, здійснену в ході плавання або під час формування або розформування складу, за умови виконання перевізником зобов'язань, передбачених пунктом 3 статті 3 стосовно екіпажа, якщо тільки ця дія чи бездіяльність не були здійснені навмисне або через грубу необережність.

2.Передбачене в пункті 1 положення, що стосується відповідальності, набирає чинності для обох Договірних держав у момент набрання чинності цією Конвенцією в другій державі, що зробила таку саму заяву. Якщо держава робить таку заяву після набрання чинності цією Конвенцією для неї, передбачене в пункті 1 положення, що стосується відповідальності, набирає чинності в перший день місяця після закінчення трьох місяців після повідомлення депозитарієві про таку заяву. Положення, що стосується відповідальності, застосовується лише до договорів перевезення, які укладено після набрання ним чинності.

3.Заява, зроблена відповідно до пункту 1, може бути в будь-який момент відкликана за допомогою повідомлення депозитарієві. У разі відкликання заяви передбачені в пункті 1 положення, що стосуються відповідальності, припиняють дію в перший день місяця, що настає за повідомленням, чи в пізніший момент, зазначений у заяві. Відкликання заяви не застосовується до договорів перевезення, укладених до того, як положення, що стосується відповідальності, припинило свою дію.

Глава X

Прикінцеві положення

Стаття 33

Підписання, ратифікація, прийняття, затвердження, приєднання

1.Ця Конвенція відкрита для підписання всіма державами протягом одного року в місці перебування депозитарію. Конвенція буде відкритою для підписання з моменту заяви депозитарію про те, що всі автентичні тексти цієї Конвенції надані.

2.Держави можуть стати учасницями цієї Конвенції шляхом:

a)її підписання без умови ратифікації, прийняття або затвердження;

b)її підписання з умовою ратифікації, прийняття або затвердження з подальшою ратифікацією, прийняттям або затвердженням;

c)приєднання до неї після закінчення строку підписання.

3.Документи про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання здаються на зберігання депозитарію.

Стаття 34

Набрання чинності

1.Ця Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення трьох місяців з дати, коли кількість держав, що підписали цю Конвенцію без умови ратифікації, прийняття або затвердження, або тих, що здали на зберігання депозитарієві документи про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання, досягне п'яти.

2.Для держави, яка підпише цю Конвенцію без умови ратифікації, прийняття чи затвердження або здасть на зберігання депозитарієві документи про ратифікацію, прийняття, затвердження чи приєднання після набрання чинності цією Конвенцією, вона набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення трьох місяців з дати підписання без умови ратифікації, прийняття або затвердження або здачі на зберігання депозитарієві документів про ратифікацію, прийняття, затвердження чи приєднання.

Стаття 35

Денонсація

1.Ця Конвенція може бути денонсована державою-учасницею після закінчення одного року з дати набрання нею чинності для цієї держави.

2.Документи про денонсацію здаються на зберігання депозитарієві.

3.Ця Конвенція вважається денонсованою в перший день місяця, що настає після закінчення одного року з дати здачі на зберігання депозитарієві документа про денонсацію або після закінчення зазначеного в документі про денонсацію тривалішого періоду.

Стаття 36

Перегляд і поправки

На прохання не менше однієї третини Договірних держав цієї Конвенції депозитарій скликає конференцію Договірних держав для цілей перегляду цієї Конвенції або внесення до неї поправок.

Стаття 37

Перегляд сум меж відповідальності й розрахункової одиниці

1.Незалежно від положень статті 36, у разі, коли пропонується перегляд сум, установлених у пункті 1 статті 20, або заміна одиниці, визначеної в статті 28, іншою одиницею, депозитарій, на прохання не менше однієї чверті держав - учасниць цієї Конвенції, подає цю пропозицію всім членам Європейської економічної комісії Організації Об'єднаних Націй, Центральної комісії судноплавства по Рейну та Дунайської комісії, а також усім Договірним державам і скликає конференцію, єдина мета якої полягає в перегляді сум, установлених у пункті 1 статті 20, або в заміні одиниці, визначеної в статті 28, іншою одиницею.

2.Конференція скликається не раніше, ніж після закінчення шести місяців з дати, надіслання такої пропозиції.

3.У роботі конференції мають право брати участь усі Договірні держави цієї Конвенції, незалежно від того, чи є вони членами організацій, згаданих у пункті 1, чи ні.

4.Поправки приймаються більшістю у дві третини Договірних держав цієї Конвенції, які представлені на конференції та беруть участь у голосуванні, за умови, що в ході голосування представлено не менше половини Договірних держав цієї Конвенції.

5.У ході консультації, що стосується перегляду сум, установлених у пункті 1 статті 20, конференція бере до уваги досвід, пов'язаний з подіями, що спричинили шкоду, і, зокрема, розмір заподіяної в їхньому результаті шкоди, зміну вартості валют і вплив запропонованих поправок на вартість страхування.

6.a)Зміну сум відповідно до цієї статті може бути здійснено не раніше, ніж через п'ять років з дати відкриття цієї Конвенції для підписання, і не раніше, ніж через п'ять років з дати набрання чинності поправкою, прийнятою раніше згідно із цією статтею.

b)Сума не може бути збільшена до розміру, що перевищує суму, яка відповідає максимальній межі відповідальності, що встановлена цією Конвенцією та є збільшуваною на шість відсотків на рік, які розраховуються за принципом складних відсотків, починаючи з дати відкриття цієї Конвенції для підписання.

c)Сума не може бути збільшена до розміру, що перевищує суму, яка відповідає триразовій максимальній межі відповідальності, установленій цією Конвенцією.

7.Депозитарій повідомляє всім Договірним державам про будь-яку поправку, прийняту конференцією відповідно до пункту 4. Поправка вважається прийнятою після закінчення вісімнадцяти місяців з дати повідомлення, якщо тільки протягом цього строку не меншу чверті держав, що були Договірними державами в момент прийняття цієї поправки, не інформували депозитарію про те, що вони не приймають цієї поправки; у цьому разі поправка відхиляється й чинності не набирає.

8.Поправка, що вважається прийнятою відповідно до пункту 7, набирає чинності через вісімнадцять місяців з дати її прийняття.

9.Усі Договірні держави пов'язані поправкою, якщо тільки вони не денонсують цієї Конвенції відповідно до статті 35 не пізніше, ніж за шість місяців до набрання поправкою чинності. Денонсація набирає чинності з дати набрання чинності поправкою.

10.Якщо поправка була прийнята конференцією, але передбачений для її прийняття державами строк тривалістю вісімнадцять місяців не сплив, держава, що стає Договірною державою протягом цього строку, пов'язана поправкою, якщо вона набирає чинності. Держава, що стає Договірною державою після закінчення цього строку, пов'язана поправкою, прийнятою відповідно до пункту 7. У випадках, зазначених у цьому пункті, держава пов'язана поправкою з моменту набрання нею чинності або з моменту набрання чинності цією Конвенцією для цієї держави, якщо це відбувається пізніше.

Стаття 38

Депозитарій

1.Ця Конвенція здається на зберігання Урядові Угорської Республіки.

2.Депозитарій

a)надсилає всім державам - учасницям Дипломатичної конференції з прийняття Будапештської конвенції про договір перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами, текст цієї Конвенції офіційною мовою, який не вдалося підготувати в ході Конференції, для цілей його перевірки;

b)інформує всі держави, зазначені в підпункті "a", про пропозиції стосовно внесення поправок до тексту, надісланого відповідно до підпункту "a";

c)визначає дату, з якої тексти цієї Конвенції всіма офіційними мовами вважаються погодженими й такими, що мають однакову силу;

d)інформує всі держави, зазначені в підпункті "a", про дату, установлену відповідно до підпункту "c";

e)надсилає всім державам, запрошеним для участі в Дипломатичній конференції з прийняття Будапештської конвенції про договір перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами, і державам, що підписали цю Конвенцію або приєдналася до неї, засвідчену справжню копію цієї Конвенції;

f)повідомляє всім державам, які підписали цю Конвенцію або приєдналася до неї,

i)про кожне нове підписання, кожне повідомлення, а також про кожну заяву із зазначенням дати підписання, повідомлення або заяви;

ii)про дату набрання чинності цією Конвенцією;

iii)про кожну денонсацію цієї Конвенції із зазначенням дати, з якої ця Конвенція вважається денонсованою;

iv)про кожну поправку, прийняту згідно зі статтями 36 й 37 цієї Конвенції, із зазначенням дати набрання нею чинності;

v)про кожне повідомлення, що вимагається на підставі будь-якого положення цієї Конвенції.

3.Після набрання чинності цією Конвенцією депозитарій передає до Секретаріату Організації Об'єднаних Націй засвідчену справжню копію цієї Конвенції для її реєстрації та опублікування відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй.

Учинено в м. Будапешт 22 червня 2001 року в одному оригінальному примірнику англійською, нідерландською, німецькою, російською та французькою мовами, кожний з текстів якого має однакову силу.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, повноважні представники, належним чином на те вповноважені урядами своїх держав, підписали цю Конвенцію.

Міжнародний Стандарт Фінансової Звітності для малих та середніх підприємств

МІЖНАРОДНИЙ СТАНДАРТ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

для малих та середніх підприємств

(МСФЗ для МСП)

Розділ 1. Малі та середні підприємства

Сфера застосування цього МСФЗ

1.1 Цей МСФЗ для МСП призначений для застосування малими та середніми підприємствами (МСП). В цьому розділі наводяться характерні риси МСП.

Опис малих та середніх підприємств

1.2 Малими та середніми підприємствами є суб'єкти господарювання, які:

а)не є підзвітними громадськості та

б)оприлюднюють фінансові звіти загального призначення для зовнішніх користувачів. Зовнішніми користувачами є, наприклад, власники, що не беруть участь в управлінні підприємством, існуючі та потенційні кредитори, а також кредитно-рейтингові агентства.

1.3 Підприємство є підзвітним громадськості, якщо

а)його боргові інструменти чи інструменти капіталу перебувають в обігу на публічному ринку або воно знаходиться в процесі випуску таких інструментів для обігу на публічному ринку (вітчизняна чи іноземна фондова біржа або позабіржовий ринок, включаючи місцевий та регіональний ринки), або

б)на відповідальному зберіганні у нього знаходяться активи великої групи сторонніх осіб, і таке зберігання є одним з основних видів його діяльності. Це характерно для банків, кредитних спілок, страхових компаній, брокерів/дилерів цінних паперів, взаємних фондів та інвестиційних банків.

1.4Деякі підприємства можуть мати на відповідальному зберіганні активи великої групи сторонніх осіб. Зберігання фінансових ресурсів та управління ними довірене таким підприємствам, клієнтами, замовниками або учасниками, які не беруть участь в управлінні підприємствами. Але якщо такі підприємства роблять це на додаток до свого основного виду діяльності (прикладами можуть бути туристичні агенти або агенти з торгівлі нерухомістю, навчальні заклади, благодійні організації, кооперативи, що вимагають певний членський внесок, а також продавці, що отримують платежі авансом за надання товарів чи послуг, такі як комунальні служби), то обов'язку звітувати перед громадськістю в них не виникає.

1.5Якщо цей МСФЗ застосовується підзвітним громадськості підприємством, то його фінансові звіти не можуть характеризуватися як такі, що відповідають МСФЗ для МСП - навіть якщо застосування цього МСФЗ підзвітним громадськості підприємством дозволяється чи вимагається згідно із законодавчим чи нормативно-правовим актом в його юрисдикції.

1.6 Дочірньому підприємству, материнське підприємство якого застосовує повний комплекс МСФЗ або яке входить до складу консолідованої групи, що застосовує повний комплекс МСФЗ, не забороняється застосовувати цей МСФЗ при складанні його власних фінансових звітів, якщо саме по собі це дочірнє підприємство не є підзвітним громадськості. Якщо його фінансові звіти характеризуються як такі, що відповідають МСФЗ для МСП, то воно має виконувати всі положення цього МСФЗ.

Розділ 2.Концепції та основоположні принципи

Сфера застосування цього розділу

2.1В цьому розділі наводиться мета подання фінансових звітів малих та середніх підприємств (МСП) та ознаки, завдяки яким інформація у фінансових звітах МСП є корисною. Також визначаються концепції та базові принципи, на яких ґрунтуються фінансові звіти МСП.

Мета подання фінансових звітів малих та середніх підприємств

2.2 Мета подання фінансових звітів малого чи середнього підприємства - надавати інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства, яка є корисною для прийняття економічних рішень широким колом користувачів, що не мають повноважень вимагати звітів, пристосованих до їх конкретних інформаційних потреб.

2.3 Фінансові звіти також демонструють результати управління, здійснюваного управлінським персоналом - підзвітність управлінського персоналу за довірені йому ресурси.

Якісні характеристики інформації у фінансових звітах

Зрозумілість

2.4 Інформація у фінансових звітах має надаватися таким чином, щоб бути зрозумілою для користувачів, які мають відповідні знання з бізнесу, економічної діяльності та бухгалтерського обліку і прагнуть вивчати цю інформації з достатньою ретельністю. Проте необхідність надання зрозумілої інформації не дає права вилучати інформацію на тій підставі, що певним користувачам може бути важко її зрозуміти.

Доречність

2.5 Інформація у фінансових звітах має бути доречною для прийняття рішень користувачами. Інформація є доречною, якщо вона здатна вплинути на економічні рішення користувачів, допомагаючи їм оцінити минулі, теперішні чи майбутні події або підтверджуючи чи виправляючи їхні минулі оцінки.

Суттєвість

2.6 Інформація є суттєвою - а отже доречною - якщо її пропуск чи викривлення можуть вплинути на економічні рішення користувачів, які вони приймають на основі фінансових звітів. Суттєвість залежить від розміру статті чи помилки, який оцінюється за конкретних обставин пропуску чи викривлення інформації. Проте некоректно робити або залишати невиправленими несуттєві відхилення від МСФЗ для МСП для того, щоб досягти певної картини фінансового стану, результатів діяльності чи руху грошових коштів підприємства.

Достовірність

2.7 Інформація у фінансових звітах має бути достовірною. Інформація є достовірною, коли в ній немає суттєвих помилок та упередженості і вона правдиво відображає те, що зазначається або те, що можна обґрунтовано очікувати. Фінансові звіти є упередженими (тобто не нейтральними), якщо, через відбір інформації чи спосіб її подання, вони навмисно впливають на прийняття рішення чи судження для того, щоб досягти наперед визначеного результату.

Превалювання сутності над формою

2.8 Операції та інші події та умови слід обліковувати та відображати згідно з їхньою сутністю, а не лише виходячи з їхньої юридичної форми. Це підвищує достовірність фінансових звітів.

Обачність

2.9 Наявність невизначеності, яка неминуче супроводжує багато подій та обставин, визнається шляхом розкриття її характеру та розміру і застосуванням принципу обачності під час складання фінансових звітів. Обачність - це прояв певної міри обережності під час формування необхідних за умов невизначеності суджень, таким чином, щоб не завищувати активи чи дохід і не занижувати зобов'язання чи витрати. Проте дотримання обачності не дає права навмисно занижувати активи чи дохід або навмисно завищувати зобов'язання чи витрати. Коротко кажучи, обачність не може бути підставою для упередженості.

Повнота

2.10 Для того щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах має бути повною в межах суттєвості та витрат. Неповна інформація може призвести до надання неправдивої або оманливої інформації, а отже недостовірної та недоречної.

Зіставність

2.11 Користувачі повинні мати змогу порівняти фінансові звіти підприємства за різні періоди для того, щоб визначати тенденції у його фінансовому стані та результатах діяльності. Користувачі повинні мати також змогу порівняти фінансові звіти різних підприємств, щоб оцінити їхній відносний фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів. Отже, вимір та відображення фінансового впливу подібних операцій та інших подій і умов слід здійснювати послідовно в межах підприємства в різні проміжки часу по відношенню до цього підприємства і також послідовно по відношенню до декількох підприємств. Крім того, користувачів слід ознайомити з обліковою політикою, яка застосовується під час складання фінансових звітів, і з будь-якими змінами цієї політики та впливами цих змін.

Своєчасність

2.12 Для того щоб бути доречною, фінансова інформація має бути здатною впливати на економічні рішення користувачів. Своєчасність передбачає надання інформації в межах часу, необхідного для прийняття рішень. Якщо інформація надається з надмірною затримкою, то вона може втратити свою доречність. У управлінського персоналу може виникнути необхідність знайти оптимальне співвідношення між відносними перевагами надання своєчасної інформації та забезпеченнями її достовірності. Для досягнення оптимального співвідношення між доречністю та достовірністю передусім потрібно керуватися необхідністю задовольняти потреби користувачів, які приймають економічні рішення.

Співвідношення вигід та витрат

2.13 Отримані від інформації вигоди повинні перевищувати витрати на її надання. Оцінка вигід та витрат є значною мірою суб'єктивною. Більш того, витрати необов'язково несуть ті користувачі, які отримують вигоди, і часто вигоди від інформації отримуються широким колом зовнішніх користувачів.

2.14 Інформація у фінансових звітах допомагає тим, хто надає капітал, приймати кращі рішення, і в результаті цього забезпечує більш ефективне функціонування ринків капіталу та зменшення вартості капіталу для економіки в цілому. Окремі підприємства також отримують вигоди, у тому числі більш легкий доступ до ринків капіталу, покращення відносин з громадськістю та, можливо, зменшення вартості капіталу. Серед вигід також може бути підвищення ефективності управлінських рішень, оскільки внутрішня фінансова інформація на підприємстві часто, хоча б частково, ґрунтується на інформації, підготовленої для складання фінансових звітів загального призначення.

Фінансовий стан

2.15 Фінансовий стан підприємства - це співвідношення його активів, зобов'язань та власного капіталу, відображене у звіті про фінансовий стан. Ці поняття мають такі визначення:

а) актив - це ресурс, контрольований підприємством в результаті минулих подій, від якого очікують надходження майбутніх економічних вигід до підприємства;

б) зобов'язання - це теперішня заборгованість підприємства, яка виникає внаслідок минулих подій і погашення якої, за очікуваннями, спричинить вибуття з підприємства ресурсів, що втілюють економічні вигоди;

в) власний капітал - це залишкова частка в активах підприємства після вирахування всіх його зобов'язань.

2.16 Деякі статті, що відповідають визначенню активу або зобов'язання, можуть не визнаватися активами та зобов'язаннями у звіті про фінансовий стан, оскільки не відповідають критеріям визнання, наведеним у параграфах 2.27 - 2.32. Зокрема, для того, щоб актив був визнаним, очікування щодо надходження чи вибуття економічних вигід має бути достатньо певним, щоб відповідати критерію ймовірності.

Активи

2.17 Майбутня економічна вигода від активу - це його потенціал, який прямо чи непрямо сприяє надходженню грошових коштів та їх еквівалентів до підприємства. Ці грошові потоки можуть виникнути в результаті використання активу або його вибуття.

2.18 Багато активів, наприклад основні засоби, мають матеріальну форму. Але матеріальна форма не є обов'язковою для існування активу. Деякі активи є нематеріальними.

2.19 При визначенні наявності активу право власності не є вирішальним чинником. Так, наприклад, орендована нерухомість є активом, якщо підприємство контролює вигоди, які очікується отримати від такої нерухомості.

Зобов'язання

2.20 Основна характеристика зобов'язання полягає в тому, що підприємство має теперішній обов'язок діяти або робити певним чином. Такий обов'язок може бути юридичним або конструктивним зобов'язанням. Виконання юридичного зобов'язання можна забезпечити примусово на підставі обов'язкового для виконання договору чи закріпленої в законодавстві вимоги. Конструктивне зобов'язання - це зобов'язання, що є наслідком дій підприємства, коли:

а)підприємство повідомило інші сторони, що воно візьме на себе певні зобов'язання згідно з порядком, встановленим минулою практикою або достатньо конкретною поточною заявою, а також

б)в результаті підприємство створило в інших сторін обґрунтоване очікування, що воно виконає ці зобов'язання.

2.21 Погашення теперішнього зобов'язання зазвичай передбачає виплату грошових коштів, передачу інших активів, надання послуг, заміну даного зобов'язання іншим або перетворення зобов'язання на капітал. Ліквідувати зобов'язання можна й іншими шляхами, наприклад, у результаті відмови кредитора від своїх претензій.

Власний капітал

2.22 Власний капітал - це залишок визнаних активів після вирахування визнаних зобов'язань. У звіті про фінансовий стан він може бути розділений на підкласи. Наприклад, в акціонерному товаристві підкласами капіталу вважаються внесені акціонерами кошти, накопичений нерозподілений прибуток та прямо визнані в капіталі прибутки чи збитки.

Результати діяльності

2.23 Результати діяльності - це співвідношення доходу та витрат підприємства протягом звітного періоду. Цей МСФЗ дозволяє підприємствам відображати результати діяльності в одному фінансовому звіті (звіт про сукупний дохід) або в двох фінансових звітах (звіт про прибутки та збитки та звіт про сукупний дохід). Загальний сукупний дохід та прибуток чи збиток часто використовуються як показники діяльності або як основа для інших показників, таких як рентабельність інвестицій або прибуток на акцію. Дохід та витрати визначаються таким чином:

а)дохід - це збільшення економічних вигід протягом звітного періоду у вигляді надходження чи збільшення корисності активів або у вигляді зменшення зобов'язань, результатом чого є збільшення власного капіталу, за винятком збільшення, пов'язаного з внесками учасників;

б)витрати - це зменшення економічних вигід протягом облікового періоду у вигляді вибуття або амортизації активів або у вигляді виникнення зобов'язань, результатом чого є зменшення власного капіталу, за винятком зменшення, пов'язаного з виплатами учасникам капіталу.

2.24 Визнання доходу та витрат є прямим результатом визнання та оцінки активів і зобов'язань. Критерії визнання доходу та витрат наведено у параграфах 2.27 - 2.32.

Дохід

2.25 Визначення доходу включає в себе дохід від звичайної діяльності та надходження від інших операцій.

а)дохід від звичайної діяльності - це дохід, який виникає в ході звичайної діяльності підприємства та має багато назв, в тому числі дохід від продажу (реалізації), плата, відсотки, дивіденди, роялті та орендна плата;

б)надходження від інших операцій - це надходження, яке відповідає визначенню доходу, але доходом не є. Коли у звіті про сукупний дохід визнаються надходження від інших операцій, вони зазвичай відображаються окремо, тому що їх корисно знати під час прийняття економічних рішень.

Витрати

2.26 Визначення витрат включає в себе збитки, а також витрати, які виникають в ході звичайної діяльності підприємства.

а)витрати, які виникають в ході звичайної діяльності підприємства включають, наприклад, собівартість реалізованої продукції, заробітну плату та амортизацію. Зазвичай вони мають форму вибуття чи зменшення активів, таких як грошові кошти та їх еквіваленти, запаси чи основні засоби;

б)збитки - це інші статті, які відповідають визначенню витрат та можуть виникнути в ході звичайної діяльності підприємства. Коли збитки визнаються у звіті про сукупний дохід, вони зазвичай відображаються окремо, тому що їх корисно знати під час прийняття економічних рішень.

Визнання активів, зобов'язань, доходу та витрат

2.27 Визнання - це процес включення до фінансових звітів статті, яка відповідає визначенню активу, зобов'язання, доходу чи витрати та відповідає таким критеріям:

а)існує ймовірність надходження до підприємства або вибуття з нього будь-якої майбутньої економічної вигоди, пов'язаної з цією статтею, та

б)стаття має собівартість або вартість, яку можна достовірно оцінити.

2.28 Невизнання статті, яка відповідає цим критеріям, не можна виправити шляхом розкриття застосовуваної облікової політики або наведенням приміток чи пояснень.

Ймовірність майбутньої економічної вигоди

2.29 Концепція ймовірності використовується у першому критерії визнання для зазначення ступеню невизначеності щодо надходження до підприємства або вибуття з нього майбутніх економічних вигід, пов'язаних зі статтею. Оцінка ступеня невизначеності стосовно отримання майбутніх економічних вигід робиться на основі наявного свідчення, яке має відношення до умов, що склалися наприкінці звітного періоду, коли складаються фінансові звіти. Такі оцінки здійснюються окремо для суттєвих статей і для групи, у разі великої кількості несуттєвих статей.

Достовірність оцінки

2.30 Другим критерієм визнання статті є наявність собівартості або вартості, яку можна достовірно оцінити. У багатьох випадках собівартість чи вартість статті відомі. В інших випадках їх треба обчислити. Використання обґрунтованих оцінок є необхідним компонентом складання фінансових звітів і не ставить під сумнів їхню достовірність. Якщо здійснити обґрунтовану оцінку неможливо, то стаття у фінансових звітах не визнається.

2.31 Стаття, яка не відповідає критеріям визнання, може бути визнана пізніше як результат подальших обставин або подій.

2.32 Стаття, яка не відповідає критеріям визнання, може вимагати розкриття інформації у примітках, пояснювальному матеріалі або додаткових таблицях. Це доцільно тоді, коли стаття є доречною для оцінки користувачами звітів про фінансовий стан, результати діяльності та зміни фінансового стану підприємства.

Оцінка активів, зобов'язань, доходу та витрат

2.33 Оцінка - це процес визначення грошових сум, за якими підприємство відображає у своїх фінансових звітах активи, зобов'язання, дохід та витрати. Оцінка передбачає вибір бази оцінки. В цьому МСФЗ зазначається, яку базу оцінки підприємство має вибрати для багатьох типів активів, зобов'язань, доходу та витрат.

2.34 Двома поширеними базами оцінки є історична вартість та справедлива вартість:

а)Для активів, історична вартість - це сума грошових коштів та їх еквівалентів, що сплачена або справедлива вартість компенсації, що надана на момент придбання активу. Для зобов'язань, історична вартість - це сума надходжень грошових коштів та їх еквівалентів або справедлива вартість негрошових активів, отриманих в обмін на виконання зобов'язання на момент виникнення зобов'язання або, за деяких обставин (наприклад, податок на прибуток), суми грошових коштів та їх еквівалентів, які очікується сплатити для погашення зобов'язання у ході звичайної діяльності. Амортизована історична вартість - це історична вартість активу чи зобов'язання плюс чи мінус та частина його історичної вартості, яка раніше визнавалась як витрата чи дохід.

б)справедлива вартість - це сума, за якою можливо обміняти актив чи погасити зобов'язання в операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Основоположні принципи визнання та оцінки

2.35 Вимоги у цьому МСФЗ щодо визнання та оцінки активів, зобов'язань, доходу та витрат ґрунтуються на основоположних принципах, які закладені в Концептуальну основу складання та подання фінансових звітів РМСБО та в повний комплекс МСФЗ. Якщо в цьому МСФЗ немає вимоги, яка застосовується до конкретної операції або іншої події чи умови, слід керуватися рекомендаціями щодо формування судження, які наводяться у параграфі 10.4, і послідовністю прийняття рішення щодо належної за даних обставин облікової політики, яка наводиться у параграфі 10.5. Другий рівень цієї послідовності вимагає, щоб підприємство орієнтувалося на визначення, критерії визнання та концепції оцінки активів, зобов'язань, доходу та витрат, а також на визначені в цьому розділі основоположні принципи.

Принцип нарахування

2.36 Фінансові звіти, за винятком інформації про рух грошових коштів, підприємство має складати за обліковим принципом нарахування. Згідно з принципом нарахування, визнання статей як активів, зобов'язань, власного капіталу, доходу чи витрат відбувається тоді, коли вони відповідають визначенню та критеріям визнання цих статей.

Визнання у фінансових звітах

Активи

2.37 Актив у звіті про фінансовий стан повинен визнаватися підприємством тоді, коли існує ймовірність надходження до підприємства майбутніх економічних вигід і актив має собівартість або вартість, яку можна достовірно оцінити. Актив не визнається у звіті про фінансовий стан, якщо понесені витрати, за якими надходження до підприємства майбутніх економічних вигід після завершення поточного звітного періоду вважається малоймовірним. Замість цього, результатом такої операції є визнання витрат у звіті про сукупний дохід (або у звіті про прибутки та збитки, у разі подання такого звіту).

2.38 Визнавати умовний актив в якості активу підприємство не може. Але коли надходження до підприємства майбутніх економічних вигід є практично безсумнівним, тоді відповідний актив не є умовним і його можна визнавати.

Зобов'язання

2.39 Зобов'язання у звіті про фінансовий стан має визнаватися підприємством тоді, коли

а)наприкінці звітного періоду підприємство має зобов'язання в результаті минулої події,

б)існує ймовірність, що підприємство буде зобов'язане передати в оплату ресурси, які втілюють економічні вигоди, а також

в)суму оплати можна достовірно оцінити.

2.40 Умовне зобов'язання є потенційним, але невизначеним зобов'язанням або поточним зобов'язанням, яке не визнається, оскільки не відповідає одній чи обом з умов б) та в) у параграфі 2.39. Визнавати умовне зобов'язання в якості зобов'язання підприємство не може, за винятком умовних зобов'язань об'єкта придбання у випадку об'єднання бізнесу (див. Розділ 19 "Об'єднання бізнесу та гудвіл").

Дохід

2.41 Визнання доходу є прямим наслідком визнання та оцінки активів і зобов'язань. Дохід визнається підприємством у звіті про сукупний дохід (або у звіті про прибутки та збитки, у разі подання такого звіту), коли виникло таке збільшення майбутніх економічних вигід по відношенню до збільшення активу чи зменшення зобов'язання, яке можна достовірно оцінити.

Витрати

2.42 Визнання витрат є прямим наслідком визнання та оцінки активів і зобов'язань. Витрати визнаються підприємством у звіті про сукупний дохід (або у звіті про прибутки та збитки, у разі подання такого звіту), коли виникло таке зменшення майбутніх економічних вигід по відношенню до зменшення активу чи збільшення зобов'язання, яке можна достовірно оцінити.

Загальний сукупний дохід та прибуток чи збиток

2.43 Загальний сукупний дохід є арифметичною різницею доходу і витрат. Він не є окремим елементом фінансових звітів і не потребує окремого визнання.

2.44 Прибуток чи збиток є арифметичною різницею доходу і витрат, крім тих статей доходу та витрат, які в цьому МСФЗ віднесені до статей іншого сукупного доходу. Він не є окремим елементом фінансових звітів і не потребує окремого визнання.

2.45 Цей МСФЗ не дозволяє визнавати у звіті про фінансовий стан статті, які не відповідають визначенню активів чи зобов'язань, незважаючи на те, чи є вони результатом застосування принципу, відомого під назвою "принцип відповідності", для вимірювання прибутку чи збитку.

Оцінка під час первісного визнання

2.46 Під час первісного визнання підприємство має оцінювати активи та зобов'язання за історичною вартістю, якщо цей МСФЗ не вимагає здійснювати первісну оцінку за іншим методом, таким як справедлива вартість.

Подальша оцінка

Фінансові активи та фінансові зобов'язання

2.47 Підприємство оцінює базові фінансові активи та базові фінансові зобов'язання, згідно з визначенням у Розділі 11 "Базові фінансові інструменти", за амортизованою собівартістю мінус втрати від зменшення корисності, за винятком інвестицій у неконвертовані та привілейовані акції без права дострокового продажу, а також у звичайні акції без права дострокового продажу, які перебувають в обігу на публічному ринку або вартість яких можна достовірно оцінити іншим чином, які оцінюються за справедливою вартістю, причому зміни справедливої вартості визнаються у прибутку чи збитку.

2.48 Зазвичай підприємство оцінює всі інші фінансові активи та фінансові зобов'язання за справедливою вартістю, причому зміни справедливої вартості визнаються у прибутку чи збитку, якщо цей МСФЗ не вимагає або не дозволяє проведення оцінки за іншим методом, таким як метод собівартості або метод амортизованої собівартості.

Нефінансові активи

2.49 Більшість нефінансових активів, які підприємство первісно визнає за історичною собівартістю, в подальшому оцінюються за іншими методами оцінки. Наприклад:

а)Основні засоби підприємство оцінює за найменшим з двох значень: за вартістю, що амортизується або сумою очікуваного відшкодування.

б)Запаси підприємство оцінює за найменшим з двох значень: за собівартістю або ціною реалізації за вирахуванням витрат на завершення та продаж.

в)Втрати від зменшення корисності підприємство визнає по відношенню до нефінансових активів, які використовуються або утримуються для продажу.

Оцінка активів за цими найменшими значеннями призначена для забезпечення того, щоб актив не оцінювався вище тієї суми, яку підприємство очікує виручити від продажу або використання такого активу.

2.50 Оцінку за справедливою вартістю цей МСФЗ дозволяє або вимагає для таких видів нефінансових активів:

а)інвестиції в асоційовані та спільні підприємства, які підприємство оцінює за справедливою вартістю (див. відповідно параграфи 14.10 та 15.15);

б) інвестиційна нерухомість, яку підприємство оцінює за справедливою вартістю (див. параграф 16.7);

в) сільськогосподарські активи (біологічні активи та сільськогосподарська продукція на момент збору врожаю), які підприємство оцінює за справедливою вартістю мінус витрати на продаж (див. параграф 34.2).

Нефінансові зобов'язання

2.51 Більшість нефінансових зобов'язань оцінюються за найкращим розрахунком суми, яка була б потрібна для погашення зобов'язання на дату звітності.

Згортання

2.52 Підприємство не може проводити згортання активів та зобов'язань або доходу та витрат, якщо це не вимагається або не дозволяється цим МСФЗ.

а)Оцінка активів за вирахуванням резерву на переоцінку - наприклад, резерв на покриття морального зносу запасів та резерв на покриття безнадійної дебіторської заборгованості - не є згортанням.

б)Якщо звичайна операційна діяльність підприємства не передбачає придбання та продажу необоротних активів, включаючи інвестиції та операційні активи, тоді прибутки та збитки від вибуття таких активів підприємство відображає шляхом вирахування балансової вартості активу та відповідних витрат на продаж з надходжень від вибуття.

Розділ 3. Подання фінансових звітів

Сфера застосування цього розділу

3.1 В цьому розділі пояснюється, що таке достовірне подання фінансових звітів, що передбачає відповідність з МСФЗ для МСП та що таке повний комплект фінансових звітів.

Достовірне подання

3.2 Фінансові звіти повинні достовірно подавати фінансовий стан, фінансові результати діяльності та грошові потоки підприємства. Достовірне подання вимагає правдивого подання впливу операцій, інших подій та умов відповідно до визначень та критеріїв визнання активів, зобов'язань, доходу та витрат, наведених у Розділі 2 "Концепції та основоположні принципи".

а)Припускається, що внаслідок застосування МСФЗ для МСП, з розкриттям (у разі необхідності) додаткової інформації, будуть складені фінансові звіти, які забезпечать достовірне відображення фінансового стану, фінансових результатів та грошових потоків МСП.

б)Як пояснюється у параграфі 1.5, застосування цього МСФЗ підзвітним громадськості підприємством не веде до достовірного подання інформації згідно з цим МСФЗ.

Розкриття додаткової інформації, зазначене в пункті а), є необхідним, коли виконання конкретних вимог цього МСФЗ недостатнє для того, щоб дозволити користувачам зрозуміти вплив певних обставин, інших подій чи умов на фінансовий стан та фінансові результати діяльності підприємства.

Відповідність МСФЗ для МСП

3.3 Підприємство, фінансові звіти якого відповідають МСФЗ для МСП, має чітко та без будь-яких обмежень зазначати таку відповідність у примітках. Фінансові звіти не слід характеризувати як такі, що відповідають МСФЗ для МСП, якщо вони не відповідають усім вимогам цього МСФЗ.

3.4 У винятково рідкісних випадках, в яких керівництво доходить висновку, що дотримання цього МСФЗ може настільки викривляти фінансові звіти МСП, що їх зміст суперечитиме меті подання фінансових звітів, зазначеній в Розділі 2, підприємство має відхилятися від виконання такої вимоги у спосіб, передбачений у параграфі 3.5, якщо не забороняє таке відхилення.

3.5 Якщо підприємство не дотримуватиметься певної вимоги цього МСФЗ згідно з параграфом 3.4, воно має розкривати таку інформацію:

а)той факт, що, за висновком управлінського персоналу, фінансові звіти достовірно подають фінансовий стан, фінансові результати діяльності та грошові потоки підприємства;

б)той факт, що воно дотримувалося цього МСФЗ, крім відхилення від певної вимоги для досягнення достовірного подання;

в)характер відхилення, у тому числі порядок обліку, який вимагається згідно з МСФЗ для МСП, причина, чому такий порядок буде настільки оманливим за даних обставин, що суперечитиме меті подання фінансових звітів, зазначеній у Розділі 2, та прийнятий порядок.

3.6 Якщо підприємство не дотримуватиметься певної вимоги цього МСФЗ в попередньому періоді і таке відхилення впливатиме на суми, визнані у фінансових звітах за поточний період, воно має розкрити інформацію, зазначену в параграфі 3.5 в).

3.7 У винятково рідкісних випадках, в яких управлінський персонал доходить висновку, що дотримання вимоги цього МСФЗ може настільки вводити в оману, що суперечитиме меті подання фінансових звітів, зазначеній в Розділі 2, але відповідні норми забороняють відхилення від такої вимоги, підприємство має, наскільки можливо, зменшувати помічені оманливі аспекти дотримання відповідності, розкриваючи таку інформацію:

а)характер вимоги МСФЗ та причину, через яку управлінський персонал дійшов висновку, що дотримання відповідності такій вимозі є настільки оманливим, за цих обставин, що суперечило б меті подання фінансових звітів, зазначеній в Розділі 2;

б)за кожний поданий період - коригування кожної статті у фінансових звітах, які, за висновком управлінського персоналу, були б необхідні для досягнення об'єктивного подання.

Безперервність діяльності

3.8 Складаючи фінансові звіти, управлінський персонал підприємства, що застосовує цей МСФЗ, має оцінювати здатність підприємства продовжувати свою діяльність безперервно. Підприємство вважається таким, що діє безперервно, якщо управлінський персонал не має намірів його ліквідувати чи припинити діяльність або не має реальної альтернативи таким заходам. Здійснюючи оцінку, управлінський персонал бере до уваги всю наявну інформацію про майбутнє принаймні на дванадцять місяців після дати звітності, але не обмежуючись цим строком.

3.9 Якщо під час здійснення оцінки управлінському персоналу стає відомо про суттєву невизначеність, пов'язану з подіями або умовами, які ставлять під серйозний сумнів здатність підприємства продовжувати діяльність безперервно, підприємство має розкривати таку невизначеність. Якщо підприємство не складає фінансові звіти на основі безперервної діяльності, воно має розкрити цей факт разом з основою, на якій ним складалися фінансові звіти та причиною, з якої підприємство не розглядається як таке, що продовжуватиме діяльність безперервно.

Періодичність звітності

3.10 Підприємство має подавати повний комплект фінансових звітів (включаючи порівняльну інформацію - див. параграф 3.14) принаймні щорічно. У разі зміни звітного періоду підприємства і подання фінансової звітності за період коротше чи довше року підприємство має розкрити таку інформацію:

а)факт такої зміни;

б)причину використання більш довгого чи короткого періоду;

в)той факт, що відображена у фінансових звітах (включаючи відповідні примітки) порівняльна інформація не є повністю зіставною.

Послідовність подання

3.11 Подання та класифікація статей у фінансових звітах має зберігатися від одного періоду до іншого, якщо:

а)не є очевидним, внаслідок значної зміни в характері операцій підприємства або огляду його фінансових звітів, що інше подання чи інша класифікація будуть доречнішими з урахуванням критеріїв щодо обрання та застосування облікової політики у Розділі 10 "Облікова політика, оцінки та помилки" або

б)цей МСФЗ не вимагає зміни подання.

3.12 У разі зміни подання чи класифікації статей у фінансових звітах підприємство має змінити класифікацію порівняльних сум, якщо така зміна класифікації не є неможливою. У разі перекласифікації порівняльних сум, підприємство має розкривати таку інформацію:

а)характер перекласифікації;

б)суму кожної статті чи класу статей, класифікація яких змінюється;

в)причину перекласифікації.

3.13 Якщо змінити класифікацію порівняльних сум неможливо, підприємство має пояснити, чому така зміна класифікації є неможливою.

Порівняльна інформація

3.14 Крім випадків, коли цей МСФЗ дозволяє чи вимагає інше, підприємство має розкривати порівняльну інформацію попереднього порівняльного періоду щодо всіх сум, наведених у фінансових звітах поточного періоду. Порівняльну інформацію підприємство має включати до інформації пояснювального та описового характеру, якщо вона є доречною для розуміння фінансових звітів поточного періоду.

Суттєвість та об'єднання

3.15 Підприємство має відображати кожний суттєвий клас подібних статей у фінансових звітах окремо. Статті, різні за характером або функцією, підприємство має відображати окремо, крім випадку, коли вони є несуттєвими.

3.16 Пропуски чи викривлення статей є суттєвими, якщо, окремо чи разом, вони можуть вплинути на економічні рішення, які користувачі приймають на підставі фінансових звітів. Суттєвість залежить від розміру та характеру пропуску чи викривлення, висновок стосовно чого робиться за конкретних обставин. Вирішальним чинником може бути розмір чи характер статті або обидва ці показники.

Повний комплект фінансових звітів

3.17 Повний комплект фінансових звітів підприємства включає такі звіти:

а)звіт про фінансовий стан на дату звітності;

б)одне з двох:

i)єдиний звіт про сукупний дохід за звітний період, в якому відображаються всі визнані протягом періоду статті доходу та витрат, включаючи статті, визнані під час визначення прибутку чи збитку (що є проміжним підсумком у звіті про сукупний дохід) та статті іншого сукупного доходу, або

ii)окремий звіт про прибутки та збитки і окремий звіт про сукупний дохід. Якщо підприємство приймає рішення подавати і звіт про прибутки та збитки, і звіт про сукупний дохід, то звіт про сукупний дохід починається з прибутку чи збитку, а потім відображає статті іншого сукупного доходу.

в)звіт про зміни у власному капіталі за звітний період;

г)звіт про рух грошових коштів за звітний період;

ґ)примітки, що містять стисле викладення значної облікової політики та іншу пояснювальну інформацію.

3.18 Якщо зміни у власному капіталі протягом періодів, за які подаються фінансові звіти, виникають лише в результаті прибутку чи збитку, виплати дивідендів, виправлення помилок минулих періодів та змін облікової політики, замість звіту про сукупний дохід та звіту про зміни у власному капіталі підприємство може подати єдиний звіт про дохід та нерозподілений прибуток (див. параграф 6.4).

3.19 Якщо підприємство не має статей іншого сукупного доходу в жодному з періодів за які подаються фінансові звіти, воно може подавати звіт про прибутки та збитки або звіт про сукупний дохід, останній підсумковий рядок в якому має назву "прибуток чи збиток".

3.20 Оскільки параграф 3.14 вимагає, щоб до всіх наведених у фінансових звітах сум подавалися порівняльні суми попереднього періоду, то повний комплект фінансових звітів означає, що підприємство має подати, як мінімум, два звіти кожного виду з відповідними примітками.

3.21 Всі фінансові звіти у повному комплекті фінансових звітів підприємство має подавати з однаковою значимістю.

3.22 Підприємство може використовувати назви фінансових звітів, які відрізняються від тих, що вживаються у цьому МСФЗ, якщо такі нові назви не вводять в оману.

Ідентифікація фінансових звітів

3.23 Підприємство має чітко ідентифікувати кожний фінансовий звіт та примітки і відрізняти їх від іншої інформації в тому самому документі. Крім того, якщо це необхідно для належного розуміння поданої інформації, підприємство має чітко відображати та повторювати:

а)назву підприємства, що звітує, та будь-які зміни в його назві з кінця попереднього звітного періоду;

б)чи охоплюють фінансові звіти одне підприємство або групу підприємств;

в)дату кінця звітного періоду або період, охоплений фінансовими звітами;

г)валюту подання, як визначено в Розділі 30 "Перерахування сум в іноземній валюті";

ґ)рівень округлювання (якщо таке здійснюється), використаний при відображенні сум у фінансових звітах.

3.24 У примітках підприємство має розкривати таку інформацію:

а)юридичну адресу та організаційно-правову форму підприємства, країну реєстрації та адресу зареєстрованого офісу (або основного місця діяльності, якщо воно відрізняється від зареєстрованого офісу);

б)опис характеру функціонування підприємства та основних видів його діяльності.

Подання інформації, яка не вимагається згідно з цим МСФЗ

3.25 В цьому МСФЗ не розглядається подання малим чи середнім підприємством інформації за сегментами, прибутку на акцію або проміжних фінансових звітів. Підприємство, що розкриває таку інформацію, має описати основу її складання та подання.

Розділ 4.Звіт про фінансовий стан

Сфера застосування цього розділу

4.1 В цьому розділі визначається, яка інформація має бути подана у звіті про фінансовий стан і як вона має подаватися. Звіт про фінансовий стан (який іноді називають "балансом") відображає активи, зобов'язання та власний капітал підприємства на конкретну дату - кінець звітного періоду.

Інформація, що має бути подана у звіті про фінансовий стан

4.2 Звіт про фінансовий стан має, як мінімум, включати рядки, в яких подаються такі суми:

а)грошові кошти та їх еквіваленти;

б)торгова та інша дебіторська заборгованість;

в)фінансові активи (за винятком сум, зазначених в п. а), б), з) та и));

г)запаси;

ґ)основні засоби;

д)інвестиційна нерухомість, відображена за справедливою вартістю, з відображенням переоцінки як прибутку або збитку;

е)нематеріальні активи;

є)біологічні активи, відображені за собівартістю мінус накопичена амортизація та накопичені збитки від зменшення корисності;

ж)біологічні активи, відображені за справедливою вартістю, з відображенням переоцінки як прибутку або збитку;

з)інвестиції в асоційовані підприємства;

и)інвестиції у спільно контрольовані суб'єкти господарювання;

і)торгова та інша кредиторська заборгованість

ї)фінансові зобов'язання (за винятком сум, зазначених в п. і) та н));

й)зобов'язання та активи щодо поточного податку;

к)відстрочені податкові зобов'язання та відстрочені податкові активи (вони завжди класифікуватимуться як непоточні);

л)забезпечення;

м)неконтролююча частка, що відображена у складі власного капіталу окремо від власного капіталу, що належить власникам материнського підприємства;

н)власний капітал, що належить власникам материнського підприємства.

4.3 Додаткові рядки, заголовки та проміжні підсумки мають подаватися підприємством у звіті про фінансовий стан, коли таке подання є доречним для розуміння фінансового стану підприємства.

Розмежування активів та зобов'язань на поточні (короткострокові) / непоточні (довгострокові)

4.4 У своєму звіті про фінансовий стан підприємство має подавати поточні та непоточні активи і поточні та непоточні зобов'язання як окремі категорії згідно з параграфами 4.5 - 4.8, за винятком тих випадків, коли подання на основі ліквідності відображає достовірну та більш доречну інформацію. Коли має місце такий випадок, всі активи та зобов'язання слід подавати у порядку приблизної ліквідності (її наростання чи убування).

Поточні активи

4.5 Підприємство має класифікувати актив як поточний тоді, коли він:

а)очікує реалізувати актив або має намір продати чи спожити його в ході свого звичайного операційного циклу;

б)утримує актив, головним чином, з метою продажу;

в)очікує реалізувати актив протягом дванадцяти місяців після дати звітності або

г)актив є грошовими коштами чи їх еквівалентами, якщо він не має обмежень на обмін чи використання для погашення зобов'язання як мінімум протягом дванадцяти місяців після дати звітності.

4.6 Усі інші активи підприємство має класифікувати як непоточні. Якщо чітко визначити звичайний операційний цикл неможливо, його тривалість умовно приймається за дванадцять місяців.

Поточні зобов'язання

4.7 Підприємство має класифікувати зобов'язання як поточне тоді, коли воно:

а)очікує погасити зобов'язання в ході свого звичайного операційного циклу;

б)утримує зобов'язання, головним чином, з метою продажу;

в)строк погашення зобов'язання настає протягом дванадцяти місяців після дати звітності або

г)підприємство не має безумовного права відстрочити погашення зобов'язання як мінімум на дванадцять місяців після дати звітності.

4.8 Усі інші зобов'язання підприємство має класифікувати як довгострокові.

Послідовність та формат статей у звіті про фінансовий стан

4.9 Цей МСФЗ не визначає певної послідовності чи певного формату, в якому мають подаватися статті звіту. У параграфі 4.2 просто наводиться перелік статей різних за характером чи функцією, що вимагає окремого їх відображення у звіті про фінансовий стан. Крім того,

а)статті чи об'єднання подібних статей включаються, якщо їх розмір, характер або функція є такими, що їх окреме подання є доречним для розуміння фінансового стану підприємства;

б)перелік та послідовність наведення статей або об'єднання подібних статей можна змінювати, виходячи з характеру підприємство та його операцій, щоб надати інформацію, яка є доречною для розуміння фінансового стану підприємства.

4.10 Судження щодо того, чи подавати додаткові статті окремо, базується на оцінці:

а)характеру і ліквідності активів;

б)функції активів в межах підприємства;

в)сум, характеру та строків зобов'язань.

Інформація, яку належить подавати у звіті про фінансовий стан або у примітках

4.11 У звіті про фінансовий стан або у примітках підприємство має розкривати такі підкатегорії наведених рядків:

а)основні засоби за прийнятними для підприємства категоріями;

б)торгову та іншу дебіторську заборгованість, окремо відображаючи суми, що належать до отримання від зв'язаних сторін, від інших сторін, та дебіторську заборгованість, що виникає в результаті нарахування доходу, рахунки за яким ще не виставлено;

в)запаси, окремо відображаючи суми запасів, які;

i)утримуються для продажу у звичайному ході діяльності;

ii)знаходяться у процесі виробництва для такого продажу;

iii)знаходяться у формі основних та допоміжних матеріалів, що споживаються у виробничому процесі або при наданні послуг.

г)торгову та іншу кредиторську заборгованість, окремо відображаючи суми, що підлягають сплаті постачальникам, зв'язаним сторонам; відстрочений дохід та нарахування;

ґ)забезпечення виплат працівникам та інші забезпечення;

д)класи власного капіталу, такі як сплачений капітал, емісійний дохід, нерозподілений прибуток та статті доходів і витрат, які, відповідно до вимог цього МСФЗ, визнаються у сукупному доході та окремо подаються у складі власного капіталу.

4.12 Підприємство з акціонерним капіталом у звіті про фінансовий стан або у примітках має розкривати таку інформацію:

а) для кожного класу акціонерного капіталу –

i)кількість акцій, дозволених до випуску;

ii)кількість випущених і повністю сплачених акцій, а також випущених, але не повністю сплачених акцій;

iii)номінальну вартість однієї акції або факт відсутності номінальної вартості акцій;

iv)узгодження кількості акцій в обігу на початок та на кінець періоду;

v)права, привілеї та обмеження, які відносяться до цього класу, включаючи обмеження з виплати дивідендів і повернення капіталу;

vi)частки в підприємстві, утримувані підприємством чи його дочірніми або асоційованими підприємствами;

vii)акції, зарезервовані для випуску на умовах опціонів і контрактів з продажу акцій, із зазначенням умов та сум;

б)опис кожного резерву у складі власного капіталу.

4.13 Підприємство без акціонерного капіталу, таке, як товариство або траст, має розкривати інформацію, рівноцінну тій, яка вимагається згідно з параграфом 4.12а), із зазначенням змін протягом періоду у кожній категорії власного капіталу, а також прав, привілей та обмежень, що відносяться до кожної категорії власного капіталу.

4.14 Якщо на дату звітності підприємство має обов'язковий для виконання договір продажу великої кількості активів чи групи активів та зобов'язань, то воно має розкрити таку інформацію:

а)опис активу(-ів) або групи активів чи зобов'язань;

б)опис фактів, обставин або плану продажу;

в)балансову вартість активів або, якщо вибуває група активів чи зобов'язань, балансову вартість цих активів та зобов'язань.

Розділ 5.Звіт про сукупний дохід і Звіт про прибутки та збитки

Сфера застосування цього розділу

5.1 Цей розділ вимагає, щоб підприємство подавало інформацію про загальний сукупний дохід за період - тобто про його фінансові результати за період - в одному чи двох фінансових звітах. В цьому розділі визначається, яка інформація має бути подана у цих формах і як вона має подаватися.

Конвенция о договорах международной купли-продажи товаров

Конвенция о договорах международной купли-продажи товаров

Место принятия: Вена

Принята: 1980 (Вена, 1980 г.)

 

Государства - участники настоящей Конвенциипринимая во внимание общие цели резолюций, принятых шестой специальной сессией Генеральной Ассамблеи Организации Объединенных Наций, об установлении нового международного экономического порядка,

считая, что развитие международной торговли на основе равенства и взаимной выгоды является важным элементом в деле содействия развитию дружественных отношений между государствами, полагая, что принятие единообразных норм, регулирующих договоры международной купли-продажи товаров и учитывающих различные общественные, экономические и правовые системы, будет способствовать устранению правовых барьеров в международной торговле и содействовать развитию международной торговли, согласились о нижеследующем:

Часть I. Сфера применения и общие положения

Глава I. Сфера применения

Статья 1

1) Настоящая Конвенция применяется к договорам купли-продажи товаров между сторонами, коммерческие предприятия которых находятся в разных государствах:

а) когда эти государства являются Договаривающимися государствами;

или

b) когда, согласно нормам международного частного права, применимо право Договаривающегося государства.

2) То обстоятельство, что коммерческие предприятия сторон находятся в разных государствах, не принимается во внимание, если это не вытекает ни из договора, ни из имевших место до или в момент его заключения деловых отношений или обмена информацией между сторонами.

3) Ни национальная принадлежность сторон, ни их гражданский или торговый статус, ни гражданский или торговый характер договора не принимаются во внимание при определении применимости настоящей Конвенции.

Статья 2

Настоящая Конвенция не применяется к продаже:

а) товаров, которые приобретаются для личного, семейного или домашнего использования, за исключением случаев, когда продавец в любое время до или в момент заключения договора не знал и не должен был знать, что товары приобретаются для такого использования;

b) с аукциона;

с) в порядке исполнительного производства или иным образом в силу закона;

d) фондовых бумаг, акций, обеспечительных бумаг, оборотных документов и денег;

е) судов водного и воздушного транспорта, а также судов на воздушной подушке;

f) электроэнергии;

Статья 3

1) Договоры на поставку товаров, подлежащих изготовлению или производству, считаются договорами купли-продажи, если только сторона, заказывающая товары, не берет на себя обязательства поставить существенную часть материалов, необходимых для изготовления или производства таких товаров.

2) Настоящая Конвенция не применяется к договорам, в которых обязательства стороны, поставляющей товары, заключается в основном в выполнении работы или в предоставлении иных услуг.

Статья 4

Настоящая Конвенция регулирует только заключение договора купли-продажи и те права и обязательства продавца и покупателя, которые возникают из такого договора. В частности, поскольку иное прямо не предусмотрено в Конвенции, она не касается:

а) действительности самого договора или каких-либо из его положений или любого обычая;

b) последствий, которые может иметь договор в отношении права собственности на проданный товар.

Статья 5

Настоящая Конвенция не применяется в отношении ответственности продавца за причиненные товаром повреждения здоровья или смерть какого-либо лица.

Статья 6

Стороны могут исключить применение настоящей Конвенции либо, при условии соблюдения статьи 12, отступить от любого из ее положений или изменить его действие.

Глава II. Общие положения

Статья 7

1) При толковании настоящей Конвенции надлежит учитывать ее международный характер и необходимость содействовать достижению единообразия в ее применении и соблюдению добросовестности в международной торговле.

2) Вопросы, относящиеся к предмету регулирования настоящей Конвенции, которые прямо в ней не разрешены, подлежат разрешению в соответствии с общими принципами, на которых она основана, а при отсутствии таких принципов - в соответствии с правом, применимым в силу норм международного частного права.

Статья 8

1) Для целей настоящей Конвенции заявление и иное поведение стороны толкуются в соответствии с ее намерением, если другая сторона знала или не могла не знать, каково было это намерение.

2) Если предыдущий пункт не применим, то заявления и иное поведение стороны толкуются в соответствии с тем пониманием, которое имело бы разумное лицо, действующее в том же качестве, что и другая сторона при аналогичных обстоятельствах.

3) При определении намерения стороны или понимания, которое имело бы разумное лицо, необходимо учитывать все соответствующие обстоятельства, включая переговоры, любую практику, которую стороны установили в своих взаимных отношениях, обычаи и любое последующее поведение сторон.

Статья 9

1) Стороны связаны любым обычаем, относительно которого они договорились, и практикой, которую они установили в своих взаимных отношениях.

2) При отсутствии договоренности об ином считается, что стороны подразумевали применение к их договору или его заключению обычая, о котором они знали или должны были знать и который в международной торговле широко известен и постоянно соблюдается сторонами в договорах данного рода в соответствующей области торговли.

Статья 10

Для целей настоящей Конвенции:

а) если сторона имеет более одного коммерческого предприятия, ее коммерческим предприятием считается то, которое, с учетом обстоятельств, известных сторонам или предполагавшихся ими в любое время до или в момент заключения договора, имеет наиболее тесную связь с договором и его исполнением;

b) если сторона не имеет коммерческого предприятия, принимается во внимание ее постоянное местожительство.

Статья 11

Согласно постановлению ВС СССР от 23 мая 1990 г. N 1511-1 любое положение статьи 11 настоящей Конвенции, которое допускает, чтобы договор купли-продажи, его изменение или прекращение соглашением сторон либо оферта, акцепт или любое иное выражение намерения совершались не в письменной, а в любой форме, неприменимо, если хотя бы одна из сторон имеет свое коммерческое предприятие в СССР (Российской Федерации) см. также статью 12 настоящей Конвенции

Не требуется, чтобы договор купли-продажи заключался или подтверждался в письменной форме или подчинялся иному требованию в отношении формы. Он может доказываться любыми средствами, включая свидетельские показания.

Статья 12

Любое положение статьи 11, статьи 29 или части II настоящей Конвенции, которое допускает, чтобы договор купли-продажи, его изменение или прекращение соглашением сторон либо оферта, акцепт или любое иное выражение намерения совершались не в письменной, а в любой форме, неприменимо, если хотя бы одна из сторон имеет свое коммерческое предприятие в Договаривающемся государстве, сделавшем заявление на основании статьи 96 настоящей Конвенции. Стороны не могут отступать от настоящей статьи или изменять ее действие.

Статья 13

Для целей настоящей Конвенции под "письменной формой" понимаются также сообщения по телеграфу и телетайпу.

Часть II. Заключение договора

Статья 14

1) Предложение о заключении договора, адресованное одному или нескольким конкретным лицам, является офертой, если оно достаточно определено и выражает намерение оферента считать себя связанным в случае акцепта. Предложение является достаточно определенным, если в нем обозначен товар и прямо или косвенно устанавливаются количество и цена либо предусматривается порядок их определения.

2) Предложение, адресованное неопределенному кругу лиц, рассматривается лишь как приглашение делать оферты, если только иное прямо не указано лицом, сделавшим такое предложение.

Статья 15

1) Оферта вступает в силу, когда она получена адресатом оферты.

2) Оферта, даже когда она является безотзывной, может быть отменена оферентом, если сообщение об отмене получено адресатом оферты раньше, чем сама оферта, или одновременно с ней.

Статья 16

1) Пока договор не заключен, оферта может быть отозвана оферентом, если сообщение об отзыве будет получено адресатом оферты до отправки им акцепта.

2) Однако оферта не может быть отозвана:

а) если в оферте указывается путем установления определенного срока для акцепта или иным образом, что она является безотзывной; или

b) если для адресата оферты было разумным рассматривать оферту как безотзывную и адресат оферты действовал соответственно.

Статья 17

Оферта, даже когда она является безотзывной, утрачивает силу по получении оферентом сообщения об отклонении оферты.

Статья 18

1) Заявление или иное поведение адресата оферты, выражающее согласие с офертой, является акцептом. Молчание или бездействие само по себе не являются акцептом.

2) Акцепт оферты вступает в силу в момент, когда указанное согласие получено оферентом. Акцепт не имеет силы, если оферент не получает указанное согласие в установленный им срок, а если срок не установлен, то в разумный срок, принимая при этом во внимание обстоятельства сделки, в том числе скорость использованных оферентом средств связи. Устная оферта должна быть акцептована немедленно, если из обстоятельств не следует иное.

3) Однако, если в силу оферты или в результате практики, которую стороны установили в своих взаимных отношениях, или обычая адресат оферты может, не извещая оферента, выразить согласие путем совершения какого-либо действия, в частности действия, относящегося к отправке товара или уплате цены, акцепт вступает в силу в момент совершения такого действия, при условии, что оно совершено в пределах срока, предусмотренного в предыдущем пункте.

Статья 19

1) Ответ на оферту, который имеет целью служить акцептом, но содержит дополнения, ограничения или иные изменения, является отклонением оферты и представляет собой встречную оферту.

2) Однако ответ на оферту, который имеет целью служить акцептом, но содержит дополнительные или отличные условия, не меняющие существенно условий оферты, является акцептом, если только оферент без неоправданной задержки не возразит устно против этих расхождений или не направит уведомления об этом. Если он этого не сделает, то условиями договора будут являться условия оферты, с изменениями, содержащимися в акцепте.

3) Дополнительные или отличные условия в отношении, среди прочего, цены, платежа, качества и количества товара, места и срока поставки, объема ответственности одной из сторон перед другой или разрешения споров считаются существенно изменяющими условия оферты.

Статья 20

1) Течение срока для акцепта, установленного оферентом в телеграмме или письме, начинается с момента сдачи телеграммы для отправки или с даты, указанной в письме, или, если такая дата не указана, с даты, указанной на конверте. Течение срока для акцепта, установленного оферентом по телефону, телетайпу или при помощи других средств моментальной связи, начинается с момента получения оферты ее адресатом.

2) Государственные праздники или нерабочие дни, имеющие место в течение срока для акцепта, не исключаются при исчислении этого срока. Однако, если извещение об акцепте не может быть доставлено по адресу оферента в последний день указанного срока вследствие того, что этот день в месте нахождения коммерческого предприятия оферента приходится на государственный праздник или нерабочий день, срок продлевается до первого следующего рабочего дня.

Статья 21

1) Запоздавший акцепт тем не менее сохраняет силу акцепта, если оферент без промедления известит об этом адресата оферты устно или направит ему соответствующее уведомление.

2) Когда из письма или иного письменного сообщения, содержащего запоздавший акцепт, видно, что оно было отправлено при таких обстоятельствах, что, если бы его пересылка была нормальной, оно было бы получено своевременно, запоздавший акцепт сохраняет силу акцепта, если только оферент без промедления не известит адресата оферты устно, что он считает свою оферту утратившей силу, или не направит ему уведомления об этом.

Статья 22

Акцепт может быть отменен, если сообщение об отмене получено оферентом раньше того момента или в тот же момент, когда акцепт должен был бы вступить в силу.

Статья 23

Договор считается заключенным в момент, когда акцепт оферты вступает в силу в соответствии с положениями настоящей Конвенции.

Статья 24

Для целей части II настоящей Конвенции оферта, заявление об акцепте или любое другое выражение намерения считаются "полученным" адресатом, когда оно сообщено ему устно или доставлено любым способом ему лично, на его коммерческое предприятие или по его почтовому адресу либо, если он не имеет коммерческого предприятия или почтового адреса, - по его постоянному местожительству.

Часть III. Купля-продажа товаров

Глава I. Общие положения

Статья 25

Нарушение договора, допущенное одной из сторон, является существенным, если оно влечет за собой такой вред для другой стороны, что последняя в значительной степени лишается того, на что была вправе рассчитывать на основании договора, за исключением случаев, когда нарушившая договор сторона не предвидела такого результата и разумное лицо, действующее в том же качестве при аналогичных обстоятельствах, не предвидело бы его.

Статья 26

Заявление о расторжении договора имеет силу лишь в том случае, если оно сделано другой стороне посредством извещения.

Статья 27

Поскольку иное прямо не предусмотрено в части III настоящей Конвенции, в случае, если извещение, запрос или иное сообщение дано или сделано стороной в соответствии с частью III и средствами, надлежащими при данных обстоятельствах, задержка или ошибка в передаче сообщения либо его недоставка по назначению не лишает эту сторону права ссылаться на свое сообщение.

Статья 28

Если в соответствии с положениями настоящей Конвенции одна из сторон имеет право потребовать исполнения какого-либо обязательства другой стороной, суд не будет обязан выносить решение об исполнении в натуре, кроме случаев, когда он сделал бы это на основании своего собственного закона в отношении аналогичных договоров купли-продажи, не регулируемых настоящей Конвенцией.

Статья 29

1) Договор может быть изменен или прекращен путем простого соглашения сторон.

2) Письменный договор, в котором содержится положение, требующее, чтобы любое изменение договора или его прекращение соглашением сторон осуществлялись в письменной форме, не может быть иным образом изменен или прекращен соглашением сторон. Однако поведение стороны может исключить для нее возможность ссылаться на указанное положение в той мере, в какой другая сторона полагалась на такое поведение.

Глава II. Обязательства продавца

Статья 30

Продавец обязан поставить товар, передать относящиеся к нему документы и передать право собственности на товар в соответствии с требованиями договора и настоящей Конвенции.

Раздел I. Поставка товара и передача документов

Статья 31

Если продавец не обязан поставить товар в каком-либо ином определенном месте, его обязательство по поставке заключается:

а) если договор купли-продажи предусматривает перевозку товара, - в сдаче товара первому перевозчику для передачи покупателю;

b) если в случаях, не подпадающих под действие предыдущего подпункта, договор касается товара, определенного индивидуальными признаками, или неиндивидуализированного товара, который должен быть взят из определенных запасов, либо изготовлен или произведен, и стороны в момент заключения договора знали о том, что товар находится либо должен быть изготовлен или произведен в определенном месте, - в предоставлении товара в распоряжение покупателя в этом месте;

с) в других случаях - в предоставлении товара в распоряжение покупателя в месте, где в момент заключения договора находилось коммерческое предприятие продавца.

Статья 32

1) Если продавец в соответствии с договором или настоящей Конвенцией передает товар перевозчику и если товар четко не идентифицирован для целей договора путем маркировки, посредством отгрузочных документов или иным образом, продавец должен дать покупателю извещение об отправке с указанием товара.

2) Если продавец обязан обеспечить перевозку товара, он должен заключить такие договоры, которые необходимы для перевозки товара в место назначения надлежащими при данных обстоятельствах способами транспортировки и на условиях, обычных для такой транспортировки.

3) Если продавец не обязан застраховать товар при его перевозке, он должен по просьбе покупателя представить ему всю имеющуюся информацию, необходимую для осуществления такого страхования покупателем.

Статья 33

Продавец должен поставить товар:

а) если договор устанавливает или позволяет определить дату поставки, - в эту дату;

b) если договор устанавливает или позволяет определить период времени для поставки, в любой момент в пределах этого периода, поскольку из обстоятельств не следует, что дата поставки назначается покупателем; или

с) в любом другом случае - в разумный срок после заключения договора.

Статья 34

Если продавец обязан передать документы, относящиеся к товару, он должен сделать это в срок, в месте и в форме, требуемых по договору. Если продавец передал документы ранее указанного срока, он может до истечения этого срока устранить любое несоответствие в документах, при условии, что осуществление им этого права не причиняет покупателю неразумных неудобств или неразумных расходов. Покупатель, однако, сохраняет право потребовать возмещение убытков в соответствии с настоящей Конвенцией.

Раздел II. Соответствие товара и права третьих лиц

Статья 35

1) Продавец должен поставить товар, который по количеству, качеству и описанию соответствует требованиям договора и который затарирован или упакован так, как это требуется по договору.

2) За исключением случаев, когда стороны договорились об ином, товар не соответствует договору, если он:

а) не пригоден для тех целей, для которых товар того же описания обычно используется;

b) не пригоден для любой конкретной цели, о которой продавец прямо или косвенно был поставлен в известность во время заключения договора, за исключением тех случаев, когда из обстоятельств следует, что покупатель не полагался или что для него было неразумным полагаться на компетентность и суждения продавца;

с) не обладает качествами товара, представленного продавцом покупателю в качестве образца или модели;

d) не затарирован или не упакован обычным для таких товаров способом, а при отсутствии такового - способом, который является надлежащим для сохранения и защиты данного товара.

3) Продавец не несет ответственности на основании подпунктов а-d предыдущего пункта за любое несоответствие товара, если во время заключения договора покупатель знал или не мог не знать о таком несоответствии.

Статья 36

1) Продавец несет ответственность по договору и по настоящей Конвенции за любое несоответствие товара, которое существует в момент перехода риска на покупателя, даже если это несоответствие становится очевидным только позднее.

2) Продавец также несет ответственность за любое несоответствие товара, которое возникает после момента, указанного в предыдущем пункте, и является следствием нарушения им любого своего обязательства, включая нарушение любой гарантии того, что в течение того или иного срока товар будет оставаться пригодным для обычных целей или какой-либо конкретной цели либо будет сохранять обусловленные качества или свойства.

Статья 37

В случае досрочной поставки продавец сохраняет право до наступления предусмотренной для поставки даты поставить недостающую часть или количество товара либо новый товар взамен поставленного товара, который не соответствует договору, либо устранить любое несоответствие в поставленном товаре при условии, что осуществление им этого права не причиняет покупателю неразумных неудобств или неразумных расходов. Покупатель, однако, сохраняет право потребовать возмещения убытков в соответствии с настоящей Конвенцией.

Статья 38

1) Покупатель должен осмотреть товар или обеспечить его осмотр в такой короткий срок, который практически возможен при данных обстоятельствах.

2) Если договором предусматривается перевозка товара, осмотр может быть отложен до прибытия товара в место его назначения.

3) Если место назначения товара изменено во время его нахождения в пути или товар переотправлен покупателем и при этом покупатель не имел разумной возможности осмотреть его, а продавец во время заключения договора знал или должен был знать о возможности такого изменения или такой переотправки, осмотр товара может быть отложен до его прибытия в новое место назначения.

Статья 39

1) Покупатель утрачивает право ссылаться на несоответствие товара, если он не дает продавцу извещения, содержащего данные о характере несоответствия, в разумный срок после того, как оно было или должно было быть обнаружено покупателем.

2) В любом случае покупатель утрачивает право ссылаться на несоответствие товара, если он не дает продавцу извещение о нем не позднее, чем в пределах двухлетнего срока, считая с даты фактической передачи товара покупателю, поскольку этот срок не противоречит договорному сроку гарантии.

Статья 40

Продавец не вправе ссылаться на положения статей 38 и 39, если несоответствие товара связано с фактами, о которых он знал или не мог не знать и о которых он не сообщил покупателю.

Статья 41

Продавец обязан поставить товар свободным от любых прав или притязаний третьих лиц, за исключением тех случаев, когда покупатель согласился принять товар, обремененный таким правом или притязанием. Однако, если такие права или притязания основаны на промышленной собственности или другой интеллектуальной собственности, то обязательство продавца регулируется статьей 42.

Статья 42

1) Продавец обязан поставить товар свободным от любых прав или притязаний третьих лиц, которые основаны на промышленной собственности или другой интеллектуальной собственности, о которых в момент заключения договора продавец знал или не мог не знать, при условии, что такие права или притязания основаны на промышленной собственности или другой интеллектуальной собственности:

а) по закону государства, где товар будет перепродаваться или иным образом использоваться, если в момент заключения договора стороны предполагали, что товар будет перепродаваться или иным образом использоваться в этом государстве; или

b) в любом другом случае - по закону государства, в котором находится коммерческое предприятие покупателя.

2) Обязательство продавца, предусмотренное в предыдущем пункте, не распространяется на случаи, когда:

a) в момент заключения договора покупатель знал или не мог не знать о таких правах или притязаниях; или

b) такие права или притязания являются следствием соблюдения продавцом технических чертежей, проектов, формул или иных исходных данных, представленных покупателем.

Статья 43

1) Покупатель утрачивает право ссылаться на положения статьи 41 или статьи 42, если он не дает продавцу извещение, содержащее данные о характере права или притязания третьего лица, в разумный срок после того, как он узнал или должен был узнать о таком праве или притязании.

2) Продавец не вправе ссылаться на положения предыдущего пункта, если он знал о праве или притязании третьего лица и о характере такого права или притязания.

Статья 44

Несмотря на положения пункта 1 статьи 39 и пункта 1 статьи 43, покупатель может снизить цену в соответствии со статьей 50 или потребовать возмещения убытков, за исключением упущенной выгоды, если у него имеется разумное оправдание того, почему он не дал требуемого извещения.

Раздел III. Средства правовой защиты в случае нарушения договора продавцом

Статья 45

1) Если продавец не исполняет какое-либо из своих обязательств по договору или по настоящей Конвенции, покупатель может:

a) осуществить права, предусмотренные в статьях 46-52;

b) потребовать возмещения убытков, как это предусмотрено в статьях 74 - 77.

2) Осуществление покупателем своего права на другие средства правовой защиты не лишает его права требовать возмещения убытков.

3) Никакая отсрочка не может быть предоставлена продавцу судом или арбитражем, если покупатель прибегает к какому-либо средству правовой защиты от нарушения договора.

Статья 46

1) Покупатель может потребовать исполнения продавцом своих обязательств, если только покупатель не прибег к средству правовой защиты, не совместимому с таким требованием.

2) Если товар не соответствует договору, покупатель может потребовать замены товара только в том случае, когда это несоответствие составляет существенное нарушение договора и требование о замене товара заявлено либо одновременно с извещением, данным в соответствии со статьей 39, либо в разумный срок после него.

3) Если товар не соответствует договору, покупатель может потребовать от продавца устранить это несоответствие путем исправления, за исключением случаев, когда это является неразумным с учетом всех обстоятельств. Требование об устранении несоответствия товара договору должно быть заявлено либо одновременно с извещением, данным в соответствии со статьей 39, либо в разумный срок после него.

Статья 47

1) Покупатель может установить дополнительный срок разумной продолжительности для исполнения продавцом своих обязательств.

2) За исключением случаев, когда покупатель получил извещение от продавца о том, что он не осуществит исполнение в течение установленного таким образом срока, покупатель не может в течение этого срока прибегать к каким-либо средствам правовой защиты от нарушения договора. Покупатель, однако, не лишается тем самым права требовать возмещения убытков за просрочку в исполнении.

Статья 48

1) При условии соблюдения статьи 49, продавец может, даже после установленной для поставки даты, устранить за свой собственный счет любой недостаток в исполнении им своих обязательств, если он может сделать это без неразумной задержки и не создавая для покупателя неразумные неудобства или неопределенность в отношении компенсации продавцом расходов, понесенных покупателем. Покупатель, однако, сохраняет право требовать возмещения убытков в соответствии с настоящей Конвенцией.

2) Если продавец просит покупателя сообщить, примет ли он исполнение, и покупатель не выполнит эту просьбу в течение разумного срока, продавец может осуществить исполнение в пределах срока, указанного в его запросе. Покупатель не может в течение этого срока прибегать к какому-либо средству правовой защиты, не совместимому с исполнением обязательства продавцом.

3) Если продавец извещает покупателя о том, что он осуществит исполнение в пределах определенного срока, считается, что такое извещение включает также просьбу к покупателю сообщить о своем решении в соответствии с предыдущим пунктом.

4) Запрос или извещение со стороны продавца в соответствии с пунктами 2 и 3 настоящей статьи не имеют силы, если они не получены покупателем.

Статья 49

1) Покупатель может заявить о расторжении договора:

а) если неисполнение продавцом любого из его обязательств по договору или по настоящей Конвенции составляет существенное нарушение договора;

или

b) в случае непоставки, если продавец не поставляет товар в течение дополнительного срока, установленного покупателем в соответствии с пунктом 1 статьи 47, или заявляет, что он не осуществит поставку в течение установленного таким образом срока.

2) Однако в случае, когда продавец поставил товар, покупатель утрачивает право заявить о расторжении договора, если он не сделает этого:

а) в отношении просрочки в поставке - в течение разумного срока после того, как он узнал о том, что поставка осуществлена;

b) в отношении любого другого нарушения договора, помимо просрочки в поставке, - в течение разумного срока:

i) после того, как он узнал или должен был узнать о таком нарушении;

ii) после истечения дополнительного срока, установленного покупателем в соответствии с пунктом 1 статьи 47, или после того, как продавец заявил, что он не исполнит своих обязательств в течение такого дополнительного срока; или

iii) после истечения любого дополнительного срока, указанного продавцом в соответствии с пунктом 2 статьи 48, или после того, как покупатель заявил, что он не примет исполнения.

Статья 50

Если товар не соответствует договору и независимо от того, была ли цена уже уплачена, покупатель может снизить цену в той же пропорции, в какой стоимость, которую фактически поставленный товар имел на момент поставки,соотносится со стоимостью, которую на тот же момент имел бы товар, соответствующий договору. Однако, если продавец устраняет недостатки в исполнении своих обязательств в соответствии со статьей 37 или статьей 48 или если покупатель отказывается принять исполнение со стороны продавца в соответствии с этими статьями, покупатель не может снизить цену.

Статья 51

1) Если продавец поставляет только часть товара или если только часть поставленного товара соответствует договору, положения статей 46 -50 применяются в отношении недостающей части или части, не соответствующей договору.

2) Покупатель может заявить о расторжении договора в целом только в том случае, если частичное неисполнение или частичное несоответствие товара договору составляют существенное нарушение договора.

Статья 52

1) Если продавец поставляет товар до установленной даты, покупатель может принять поставку или отказаться от ее принятия.

2) Если продавец поставляет большее количество товара, чем предусмотрено договором, покупатель может принять поставку или отказаться от принятия поставки излишнего количества. Если покупатель принимает поставку всего или части излишнего количества, он должен уплатить за него по договорной ставке.

Глава III. Обязательства покупателя

Статья 53

Покупатель обязан уплатить цену за товар и принять поставку товара в соответствии с требованиями договора и настоящей Конвенции.

Раздел I. Уплата цены

Статья 54

Обязательство покупателя уплатить цену включает принятие таких мер и соблюдение таких формальностей, которые могут требоваться, согласно договору или согласно законам и предписаниям для того, чтобы сделать возможным осуществление платежа.

Статья 55

В тех случаях, когда договор был юридически действительным образом заключен, но в нем прямо или косвенно не устанавливается цена или не предусматривается порядок ее определения, считается, что стороны, при отсутствии какого-либо указания об ином, подразумевали ссылку на цену, которая в момент заключения договора обычно взималась за такие товары, продававшиеся при сравнимых обстоятельствах в соответствующей области торговли.

Статья 56

Если цена установлена в зависимости от веса товара, то в случае сомнения она определяется по весу нетто.

Статья 57

1) Если покупатель не обязан уплатить цену в каком-либо ином определенном месте, он должен уплатить ее продавцу:

а) в месте нахождения коммерческого предприятия продавца; или

b) если платеж должен быть произведен против передачи товара или документов, - в месте их передачи.

2) Увеличение расходов по осуществлению платежа, вызванное изменением после заключения договора местонахождения коммерческого предприятия продавца, относится на счет продавца.

Статья 58

1) Если покупатель не обязан уплатить цену в какой-либо иной конкретный срок, он должен уплатить ее, когда продавец в соответствии с договором и настоящей Конвенцией передает либо сам товар, либо товарораспорядительные документы в распоряжение покупателя. Продавец может обусловить передачу товара или документов осуществлением такого платежа.

2) Если договор предусматривает перевозку товара, продавец может отправить его на условиях, в силу которых товар или товарораспорядительные документы не будут переданы покупателю иначе, как против уплаты цены.

3) Покупатель не обязан уплачивать цену до тех пор, пока у него не появилась возможность осмотреть товар, за исключением случаев, когда согласованный сторонами порядок поставки или платежа несовместим с ожиданием появления такой возможности.

Статья 59

Покупатель обязан уплатить цену в день, который установлен или может быть определен согласно договору и настоящей Конвенции, без необходимости какого-либо запроса или выполнения каких-либо формальностей со стороны продавца.

Раздел II. Принятие поставки

Статья 60

Обязанность покупателя принять поставку заключается:

а) в совершении им всех таких действий, которые можно было разумно ожидать от него для того, чтобы позволить продавцу осуществить поставку;и

b) в принятии товара.

Раздел III. Средства правовой защиты в случае нарушения договора покупателем

Статья 61

1) Если покупатель не исполняет какое-либо из своих обязательств по договору или по настоящей Конвенции, продавец может:

а) осуществить права, предусмотренные в статьях 62 - 65;

b) потребовать возмещения убытков, как это предусмотрено в статьях 74 - 77.

2) Осуществление продавцом своего права на другие средства правовой защиты не лишает его права требовать возмещения убытков.

3) Никакая отсрочка не может быть предоставлена покупателю судом или арбитражем, если продавец прибегает к какому-либо средству правовой защиты от нарушения договора.

Статья 62

Продавец может потребовать от покупателя уплаты цены, принятия поставки или исполнения им других обязательств, если только продавец не прибег к средству правовой защиты, не совместимому с таким требованием.

Статья 63

1) Продавец может установить дополнительный срок разумной продолжительности для исполнения покупателем своих обязательств.

2) За исключением случаев, когда продавец получил извещение от покупателя о том, что он не осуществит исполнение в течение установленного таким образом срока, продавец не может в течение этого срока прибегать к каким-либо средствам правовой защиты от нарушения договора. Продавец, однако, не лишается тем самым права требовать возмещения убытков за просрочку в исполнении.

Статья 64

1) Продавец может заявить о расторжении договора:

а) если неисполнение покупателем любого из его обязательств по договору или по настоящей Конвенции составляет существенное нарушение договора; или

b) если покупатель не исполняет в течение дополнительного срока, установленного продавцом в соответствии с пунктом 1 статьи 63, своего обязательства уплатить цену или принять поставку товара, или заявляет о том, что он не сделает этого в течение установленного таким образом срока.

2) Однако в случаях, когда покупатель уплатил цену, продавец утрачивает право заявить о расторжении договора, если он не сделает этого:

а) в отношении просрочки исполнения со стороны покупателя - до того, как продавец узнал о состоявшемся исполнении; или

b) в отношении любого другого нарушения договора, помимо просрочки в исполнении, - в течение разумного срока:

i) после того, как он узнал или должен был узнать о таком нарушении;

или

ii) после истечения дополнительного срока, установленного продавцом в соответствии с пунктом 1 статьи 63, или после того, как покупатель заявил, что не исполнит своих обязательств в течение такого дополнительного срока.

Статья 65

1) Если на основании договора покупатель должен определять форму, размеры или иные данные, характеризующие товар, и если он не составит такую спецификацию либо в согласованный срок, либо в разумный срок после получения запроса от продавца, последний может без ущерба для любых других прав, которые он может иметь, сам составить эту спецификацию в соответствии с такими требованиями покупателя, которые могут быть известны продавцу.

2) Если продавец сам составляет спецификацию, он должен подробно информировать покупателя о ее содержании и установить разумный срок, в течение которого покупатель может составить иную спецификацию. Если после получения сообщения от продавца покупатель не сделает этого в установленный таким образом срок, спецификация, составленная продавцом, будет обязательной.

Глава IV. Переход риска

Статья 66

Утрата или повреждение товара после того, как риск перешел на покупателя, не освобождают его от обязанности уплатить цену, если только утрата или повреждение не были вызваны действиями или упущениями продавца.

Статья 67

1) Если договор купли-продажи предусматривает перевозку товара и продавец не обязан передать его в каком-либо определенном месте, риск переходит на покупателя, когда товар сдан первому перевозчику для передачи покупателю в соответствии с договором купли-продажи. Если продавец обязан сдать товар перевозчику в каком-либо определенном месте, риск не переходит на покупателя, пока товар не сдан перевозчику в этом месте. То обстоятельство, что продавец управомочен задержать товарораспорядительные документы, не влияет на переход риска.

2) Тем не менее риск не переходит на покупателя, пока товар четко не идентифицирован для целей данного договора путем маркировки, посредством отгрузочных документов, направленным покупателю извещением или иным образом.

Статья 68

Покупатель принимает на себя риск в отношении товара, проданного во время его нахождения в пути, с момента сдачи товара перевозчику, который выдал документы, подтверждающие договор перевозки. Однако, если в момент заключения договора купли-продажи продавец знал или должен был знать, что товар утрачен или поврежден, и он не сообщил об этом покупателю, такая утрата или повреждение находятся на риске продавца.

Статья 69

1) В случаях, не подпадающих под действие статей 67 и 68, риск переходит на покупателя, когда товар принимается им, или, если он не делает этого в положенный срок, - с момента, когда товар предоставлен в его распоряжение и он допускает нарушение договора, не принимая поставку.

2) Если, однако, покупатель обязан принять товар не в том месте, где находится коммерческое предприятие продавца, а в каком-либо ином месте, риск переходит, когда наступил срок поставки и покупатель осведомлен о том, что товар предоставлен в его распоряжение в этом месте.

3) Если договор касается еще неидентифицированного товара, считается, что товар не предоставлен в распоряжение покупателя, пока он четко не идентифицирован для целей данного договора.

Статья 70

Если продавец допустил существенное нарушение договора, положения статей 67, 68 и 69 не влияют на имеющиеся у покупателя средства правовой защиты в связи с таким нарушением.

Глава V. Положения, общие для обязательств продавца и покупателя

Раздел I. Предвидимое нарушение договора и договоры на поставку товаров отдельными партиями

Статья 71

1) Сторона может приостановить исполнение своих обязательств, если после заключения договора становится видно, что другая сторона не исполнит значительную часть своих обязательств в результате:

а) серьезного недостатка в ее способности осуществить исполнение или в ее кредитоспособности; или

b) ее поведения по подготовке исполнения или по осуществлению исполнения договора.

2) Если продавец уже отправил товар до того, как выявились основания, указанные в предыдущем пункте, он может воспрепятствовать передаче товара покупателю, даже если покупатель располагает документом, дающим ему право получить товар. Настоящий пункт относится только к правам на товар в отношениях между покупателем и продавцом.

3) Сторона, приостанавливающая исполнение, независимо от того, делается ли это до или после отправки товара, должна немедленно дать извещение об этом другой стороне и должна продолжить осуществление исполнения, если другая сторона предоставляет достаточные гарантии исполнения своих обязательств.

Статья 72

1) Если до установленной для исполнения договора даты становится ясно, что одна из сторон совершит существенное нарушение договора, другая сторона может заявить о его расторжении.

2) Если позволяет время, сторона, которая намерена заявить о расторжении договора, должна направить разумное извещение другой стороне, с тем, чтобы дать ей возможность предоставить достаточные гарантии исполнения ею своих обязательств.

3) Требования предыдущего пункта не применимы, если другая сторона заявила, что она не будет исполнять свои обязательства.

Статья 73

1) Если, в случае когда договор предусматривает поставку товара отдельными партиями, неисполнение одной из сторон каких-либо из ее обязательств в отношении любой партии составляет существенное нарушение договора в отношении этой партии, другая сторона может заявить о расторжении договора в отношении этой партии.

2) Если неисполнение одной стороной какого-либо из ее обязательств в отношении любой партии дает другой стороне оправданные основания считать, что существенное нарушение договора будет иметь место в отношении будущих партий, она может заявить о расторжении договора на будущее при условии, что она сделает это в разумный срок.

3) Покупатель, который заявляет о расторжении договора в отношении какой-либо партии товара, может одновременно заявить о его расторжении в отношении уже поставленных или подлежащих поставке партий товара, если по причине их взаимосвязи они не могут быть использованы для цели, предполагавшейся сторонами в момент заключения договора.

Раздел II. Убытки

Статья 74

Убытки за нарушение договора одной из сторон составляют сумму, равную тому ущербу, включая упущенную выгоду, который понесен другой стороной вследствие нарушения договора. Такие убытки не могут превышать ущерба, который нарушившая договор сторона предвидела или должна была предвидеть в момент заключения договора как возможное последствие его нарушения, учитывая обстоятельства, о которых она в то время знала или должна была знать.

Статья 75

Если договор расторгнут и если разумным образом и в разумный срок после расторжения покупатель купил товар взамен или продавец перепродал товар, сторона, требующая возмещения убытков, может взыскать разницу между договорной ценой и ценой по совершенной взамен сделке, а также любые дополнительные убытки, которые могут быть взысканы на основании статьи 74.

Статья 76

1) Если договор расторгнут и если имеется текущая цена на данный товар, сторона, требующая возмещения ущерба, может, если она не осуществила закупку или перепродажу на основании статьи 75, потребовать разницу между ценой, установленной в договоре, и текущей ценой на момент расторжения договора, а также возмещение любых дополнительных убытков, которые могут быть взысканы на основании статьи 74. Однако, если сторона, требующая возмещения ущерба, расторгла договор после принятия товара, вместо текущей цены на момент расторжения договора применяется текущая цена на момент такого принятия.

2) Для целей предыдущего пункта текущей ценой является цена, преобладающая в месте, где должна была быть осуществлена поставка, или, если в этом месте не существует текущей цены, - цена в таком другом месте, которое служит разумной заменой, с учетом разницы в расходах по транспортировке товара.

Статья 77

Сторона, ссылающаяся на нарушение договора, должна принять такие меры, которые являются разумными при данных обстоятельствах для уменьшения ущерба, включая упущенную выгоду, возникающего вследствие нарушения договора. Если она не принимает таких мер, то нарушившая договор сторона может потребовать сокращения возмещаемых убытков на сумму, на которую они могли быть уменьшены.

Раздел III. Проценты

Статья 78

Если сторона допустила просрочку в уплате цены или иной суммы, другая сторона имеет право на проценты с просроченной суммы, без ущерба для любого требования о возмещении убытков, которые могут быть взысканы на основании статьи 74.

Раздел IV. Освобождение от ответственности

Статья 79

1) Сторона не несет ответственности за неисполнение любого из своих обязательств, если докажет, что оно было вызвано препятствием вне ее контроля и что от нее нельзя было разумно ожидать принятия этого препятствия в расчет при заключении договора либо избежания или преодоления этого препятствия или его последствий.

2) Если неисполнение стороной своего обязательства вызвано неисполнением третьим лицом, привлеченным ею для исполнения всего или части договора, эта сторона освобождается от ответственности только в том случае, если:

а) она освобождается от ответственности на основании предыдущего пункта; и

b) привлеченное ею лицо также было бы освобождено от ответственности, если бы положения указанного пункта были применены в отношении этого лица.

3) Освобождение от ответственности, предусмотренное настоящей статьей, распространяется лишь на тот период, в течение которого существует данное препятствие.

4) Сторона, которая не исполняет свое обязательство, должна дать извещение другой стороне о препятствии и его влиянии на ее способность осуществить исполнение. Если это извещение не получено другой стороной в течение разумного срока после того, как об этом препятствии стало или должно было стать известно не исполняющей свое обязательство стороне, эта последняя сторона несет ответственность за убытки, являющиеся результатом того, что такое извещение получено не было.

5) Ничто в настоящей статье не препятствует каждой из сторон осуществить любые иные права, кроме требования возмещения убытков на основании настоящей Конвенции.

Статья 80

Сторона не может ссылаться на неисполнение обязательства другой стороной в той мере, в какой это неисполнение вызвано действиями или упущениями первой стороны.

Раздел V. Последствия расторжения договора

Статья 81

1) Расторжение договора освобождает обе стороны от их обязательств по договору при сохранении права на взыскание могущих подлежать возмещению убытков. Расторжение договора не затрагивает каких-либо положений договора, касающихся порядка разрешения споров или прав и обязательств сторон в случае его расторжения.

2) Сторона, исполнившая договор полностью или частично, может потребовать от другой стороны возврата всего того, что было первой стороной поставлено или уплачено по договору. Если обе стороны обязаны осуществить возврат полученного, они должны сделать это одновременно.

Статья 82

1) Покупатель утрачивает право заявить о расторжении договора или потребовать от продавца замены товара, если для покупателя невозможно возвратить товар в том же по существу состоянии, в котором он его получил.

2) Предыдущий пункт не применяется:

а) если невозможность возвратить товар или возвратить товар в том же по существу состоянии, в котором он был получен покупателем, не вызвана его действием или упущением;

b) если товар или часть товара пришли в негодность или испортились в результате осмотра, предусмотренного в статье 38; или

c) если товар или его часть были проданы в порядке нормального ведения торговли или были потреблены или переделаны покупателем в порядке нормального использования до того, как он обнаружил или должен был обнаружить несоответствие товара договору.

Статья 83

Покупатель, который утратил право заявить о расторжении договора или потребовать от продавца замены товара в соответствии со статьей 82, сохраняет право на все другие средства правовой защиты, предусмотренные договором и настоящей Конвенцией.

Статья 84

1) Если продавец обязан возвратить цену, он должен также уплатить проценты с нее, считая с даты уплаты цены.

2) Покупатель должен передать продавцу весь доход, который покупатель получил от товара или его части:

a) если он обязан возвратить товар полностью или частично; или

b) если для него невозможно возвратить товар полностью или частично либо возвратить товар полностью или частично в том же по существу состоянии, в котором он получил его, но он тем не менее заявил о расторжении договора или потребовал от продавца замены товара.

Раздел VI. Сохранение товара

Статья 85

Если покупатель допускает просрочку в принятии поставки или в тех случаях, когда уплата цены и поставка товара должны быть произведены одновременно, если покупатель не уплачивает цену, а продавец либо еще владеет товаром, либо иным образом в состоянии контролировать распоряжение им, продавец должен принять такие меры, которые являются разумными при данных обстоятельствах для сохранения товара. Он вправе удерживать товар, пока его разумные расходы не будут компенсированы покупателем.

Статья 86

1) Если покупатель получил товар и намерен осуществить право отказаться от него на основании договора или настоящей Конвенции, он должен принять такие меры, которые являются разумными при данных обстоятельствах для сохранения товара. Он вправе удерживать товар, пока его разумные расходы не будут компенсированы продавцом.

2) Если товар, отправленный покупателю, был предоставлен в его распоряжение в месте назначения и он осуществляет право отказа от него, покупатель должен вступить во владение товаром за счет продавца при условии, что это может быть сделано без уплаты цены и без неразумных неудобств или неразумных расходов. Данное положение не применяется в том случае, если продавец или лицо, уполномоченное на принятие товара за его счет, находится в месте назначения товара. Если покупатель вступает во владение товаром на основании настоящего пункта, его права и обязанности регулируются положениями предыдущего пункта.

Статья 87

Сторона, которая обязана принять меры для сохранения товара, может сдать его на склад третьего лица за счет другой стороны, если только связанные с этим расходы не являются неразумными.

Статья 88

1) Сторона, обязанная принять меры для сохранения товара в соответствии со статьями 85 и 86, может продать его любым надлежащим способом, если другая сторона допустила неразумную задержку со вступлением во владение товаром или с принятием его обратно или с уплатой цены либо расходов по сохранению, при условии, что другой стороне было дано разумное извещение о намерении продать товар.

2) Если товар подвержен скорой порче или если его сохранение влечет за собой неразумные расходы, сторона, обязанная сохранять товар в соответствии со статьями 85 и 86, должна принять разумные меры для его продажи. В пределах возможностей она должна дать извещение другой стороне о своем намерении осуществить продажу.

3) Сторона, продающая товар, имеет право удержать из полученной от продажи выручки сумму, равную разумным расходам по сохранению и продаже товара. Остаток она должна передать другой стороне.

Часть IV. Заключительные положения

Статья 89

Депозитарием настоящей Конвенции назначается Генеральный секретарь Организации Объединенных Наций.

Статья 90

Настоящая Конвенция не затрагивает действия любого международного соглашения, которое уже заключено или может быть заключено и которое содержит положения по вопросам, являющимся предметом регулирования настоящей Конвенции, при условии, что стороны имеют свои коммерческие предприятия в государствах - участниках такого соглашения.

Статья 91

1) Настоящая Конвенция открыта для подписания на заключительном заседании Конференции Организации Объединенных Наций по договорам международной купли-продажи товаров; она будет оставаться открытой для подписания всеми государствами в Центральных учреждениях Организации Объединенных Наций в Нью-Йорке до 30 сентября 1981 года.

2) Настоящая Конвенция подлежит ратификации, принятию или утверждению подписавшими ее государствами.

3) Настоящая Конвенция открыта для присоединения всех не подписавших ее государств с даты открытия ее для подписания.

4) Ратификационные грамоты, документы о принятии, утверждении и присоединении сдаются на хранение Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций.

Статья 92

1) Договаривающееся государство может во время подписания, ратификации, принятия, утверждения или присоединения заявить, что оно не будет связано частью II настоящей Конвенции или что оно не будет связано частью III настоящей Конвенции.

2) Договаривающееся государство, сделавшее в соответствии с предыдущим пунктом заявление в отношении части II и части III настоящей Конвенции, не считается Договаривающимся государством в смысле пункта 1 статьи 1 настоящей Конвенции в отношении вопросов, регулируемых той частью Конвенции, на которую распространяется это заявление.

Статья 93

1) Если Договаривающееся государство имеет две или более территориальные единицы, в которых в соответствии с его конституцией применяются различные системы права по вопросам, являющимся предметом регулирования настоящей Конвенции, то оно может в момент подписания, ратификации, принятия, утверждения или присоединения заявить, что настоящая Конвенция распространяется на все его территориальные единицы или только на одну или несколько из них, и может изменить свое заявление путем представления другого заявления в любое время.

2) Эти заявления доводятся до сведения депозитария, и в них должны ясно указываться территориальные единицы, на которые распространяется Конвенция.

3) Если в силу заявления, сделанного в соответствии с данной статьей, настоящая Конвенция распространяется на одну или несколько территориальных единиц, а не на все территориальные единицы Договаривающегося государства и если коммерческое предприятие стороны находится в этом государстве, то для целей настоящей Конвенции считается, что это коммерческое предприятие не находится в таком Договаривающемся государстве, если только оно не находится в территориальной единице, на которую распространяется настоящая Конвенция.

4) Если Договаривающееся государство не делает заявления в соответствии с пунктом 1 настоящей статьи, Конвенция распространяется на все территориальные единицы этого государства.

Статья 94

1) Два или более Договаривающихся государств, применяющих аналогичные или сходные правовые нормы по вопросам, регулируемым настоящей Конвенцией, могут в любое время заявить о неприменимости Конвенции к договорам купли-продажи или к их заключению в тех случаях, когда коммерческие предприятия сторон находятся в этих государствах. Такие заявления могут быть сделаны совместно или путем взаимных односторонних заявлений.

2) Договаривающееся государство, которое по вопросам, регулируемым настоящей Конвенцией, применяет правовые нормы, аналогичные или сходные с правовыми нормами одного или нескольких государств, не являющихся участниками настоящей Конвенции, может в любое время заявить о неприменимости Конвенции к договорам купли-продажи или к их заключению в тех случаях, когда коммерческие предприятия сторон находятся в этих государствах.

3) Если государство, в отношении которого делается заявление в соответствии с предыдущим пунктом, впоследствии становится Договаривающимся государством, то сделанное заявление с даты вступления в силу настоящей Конвенции в отношении этого нового Договаривающегося государства имеет силу заявления, сделанного в соответствии с пунктом 1, при условии, что это новое Договаривающееся государство присоединяется к такому заявлению или делает взаимное одностороннее заявление.

Статья 95

Любое государство может заявить при сдаче на хранение своей ратификационной грамоты, документа о принятии, утверждении или присоединении, что оно не будет связано положениями подпункта "b" пункта 1 статьи 1 настоящей Конвенции.

Статья 96

Договаривающееся государство, законодательство которого требует, чтобы договоры купли-продажи заключались или подтверждались в письменной форме, может в любое время сделать заявление в соответствии со статьей 12 о том, что любое положение статьи 11, статьи 29 или части II настоящей Конвенции, которое допускает, чтобы договор купли-продажи, его изменение или прекращение соглашением сторон, либо оферта, акцепт или любое иное выражение намерения совершались не в письменной, а в любой форме, неприменимо, если хотя бы одна из сторон имеет свое коммерческое предприятие в этом государстве.

Статья 97

1) Заявления в соответствии с настоящей Конвенцией, сделанные во время подписания, подлежат подтверждению при ратификации, принятии или утверждении.

2) Заявления и подтверждения заявлений делаются в письменной форме и официально сообщаются депозитарию.

3) Заявление вступает в силу одновременно с вступлением в силу настоящей Конвенции в отношении соответствующего государства. Однако заявление, о котором депозитарий получает официальное уведомление после такого вступления в силу, вступает в силу в первый день месяца, следующего за истечением шести месяцев после даты его получения депозитарием. Взаимные односторонние заявления, сделанные в соответствии со статьей 94, вступают в силу в первый день месяца, следующего за истечением шести месяцев после получения депозитарием последнего заявления.

4) Любое государство, которое сделало заявление в соответствии с настоящей Конвенцией, может отказаться от него в любое время посредством официального уведомления в письменной форме на имя депозитария. Такой отказ вступает в силу в первый день месяца, следующего за истечением шести месяцев после даты получения уведомления депозитарием.

5) Отказ от заявления, сделанного в соответствии со статьей 94, влечет за собой также прекращение действия с даты вступления в силу этого отказа, любого взаимного заявления, сделанного другим государством в соответствии с этой статьей.

Статья 98

Не допускаются никакие оговорки, кроме тех, которые прямо предусмотрены настоящей Конвенцией.

Статья 99

1) Настоящая Конвенция вступает в силу, при условии соблюдения положений пункта 6 настоящей статьи, в первый день месяца, следующего за истечением двенадцати месяцев после даты сдачи на хранение десятой ратификационной грамоты или документа о принятии, утверждении или присоединении, включая документ, содержащий заявление, сделанное в соответствии со статьей 92.

2) Если государство ратифицирует, принимает, утверждает настоящую Конвенцию или присоединяется к ней после сдачи на хранение десятой ратификационной грамоты или документа о принятии, утверждении или присоединении, настоящая Конвенция, за исключением непринятой части, вступает в силу для данного государства, при условии соблюдения положений пункта 6 настоящей статьи, в первый день месяца, следующего за истечением двенадцати месяцев после даты сдачи на хранение его ратификационной грамоты или документа о принятии, утверждении или присоединении.

3) Государство, которое ратифицирует, принимает, утверждает настоящую Конвенцию или присоединяется к ней и которое является участником Конвенции о единообразном законе о заключении договоров о международной купле-продаже товаров, совершенной в Гааге 1 июля 1964 года (Гаагская конвенция о заключении договоров 1964 года), или участником Конвенции о единообразном законе о международной купле-продаже товаров, совершенной в Гааге 1 июля 1964 года (Гаагская конвенция о купле-продаже 1964 года), или участником обеих этих Конвенций, одновременно денонсирует, в зависимости от обстоятельств, одну или обе Гаагские конвенции - Гаагскую конвенцию о купле-продаже 1964 года и Гаагскую конвенцию о заключении договоров 1964 года, - уведомив об этом правительство Нидерландов.

4) Государство - участник Гаагской конвенции о купле-продаже 1964 года, ратифицирующее, принимающее, утверждающее настоящую Конвенцию или присоединяющееся к ней и делающее или сделавшее в соответствии со статьей 92 заявление о том, что оно не будет связано частью II настоящей Конвенции, во время ратификации, принятия, утверждения или присоединения денонсирует Гаагскую конвенцию о купле-продаже 1964 года, уведомив об этом правительство Нидерландов.

5) Государство - участник Гаагской конвенции о заключении договоров 1964 года, ратифицирующее, принимающее, утверждающее настоящую Конвенцию или присоединяющееся к ней и делающее или сделавшее в соответствии со статьей 92 заявление о том, что оно не будет связано частью III настоящей Конвенции, во время ратификации, принятия, утверждения или присоединения денонсирует Гаагскую конвенцию о заключении договоров 1964 года, уведомив об этом правительство Нидерландов.

6) Для целей настоящей статьи ратификация, принятие, утверждение настоящей Конвенции или присоединение к ней государств - участников Гаагской конвенции о заключении договоров 1964 года или Гаагской конвенции о купле-продаже 1964 года не вступают в силу до тех пор, пока такая денонсация, которая может потребоваться от этих государств в отношении двух последних Конвенций, не вступит в силу. Депозитарий настоящей Конвенции проводит консультации с правительством Нидерландов, выступающим в качестве депозитария Конвенций 1964 года, с тем чтобы обеспечить в этой связи необходимую координацию.

Статья 100

1) Настоящая Конвенция применяется к заключению договора только в тех случаях, когда предложение о заключении договора делается в день вступления или после вступления настоящей Конвенции в силу для Договаривающихся государств, упомянутых в подпункте "a" пункта 1 статьи 1, или Договаривающегося государства, упомянутого в подпункте "b" пункта 1 статьи 1.

2) Настоящая Конвенция применяется только к договорам, заключенным в день вступления или после вступления настоящей Конвенции в силу для Договаривающихся государств, упомянутых в подпункте "a" пункта 1 статьи 1, или Договаривающегося государства, упомянутого в подпункте "b" пункта 1 статьи 1.

Статья 101

1) Договаривающееся государство может денонсировать настоящую Конвенцию, или часть II, или часть III настоящей Конвенции, направив депозитарию официальное письменное уведомление.

2) Денонсация вступает в силу в первый день месяца, следующего за истечением двенадцати месяцев после получения депозитарием уведомления. Если в уведомлении указан более длительный период вступления денонсации в силу, то денонсация вступает в силу по истечении этого более длительного периода после получения депозитарием такого уведомления.

СОВЕРШЕНО в Вене одиннадцатого апреля тысяча девятьсот восьмидесятого года в единственном экземпляре, тексты которого на английском, арабском, испанском, китайском, русском и французском языках являются равно аутентичными.

В УДОСТОВЕРЕНИЕ ЧЕГО нижеподписавшиеся полномочные представители, должным образом уполномоченные своими правительствами, подписали настоящую Конвенцию.


Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/plugins/content/jw_allvideos/jw_allvideos.php on line 42

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/plugins/content/jw_allvideos/jw_allvideos.php on line 43

© 2012 iLaw.сom.ua. Все права защищены. Полное либо частичное копирование материалов запрещено.


Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/plugins/content/jw_allvideos/jw_allvideos.php on line 42

Strict Standards: Only variables should be assigned by reference in /home/ilaw/public_html/plugins/content/jw_allvideos/jw_allvideos.php on line 43